Чернігову
Княжа осінь злітає над містом,
Рветься дзвін у собору з грудей.
Вибиває копитами іскри
кінь рудий із багряних алей.
Ллється дощ з куполів золотавих,
Жовте листя на ликах ікон…
Осінь в місто ордою ввірвалась,
І охоплює стіни вогонь.
Диких коней шалена гонитва,
Свище вітер в порожнім гнізді.
А верба, мов розпатлана відьма,
знов ворожить на темній воді.
І вдивляється в зиму безмовно
сиве місто крізь приспаний ліс…
На порожнім принишк підвіконні
Пес-Симаргл, що від зграї відбивсь.
Колискова дощу…
В старім замку палає камін.
І крізь келих вина мовчки дивишся ти у вогонь.
Як зустріти тебе на хитких манівцях сновидінь?
Як відчути крізь час теплоту і тремтіння долонь?
Колискова дощу…
Місяць сяйвом залив мокрий брук,
А у плетиві вулиць снує павутиння пітьма.
Жовте листя кленове відбитками втомлених рук
Запечатало літо у сивий осінній туман.
Колискова дощу…
В старім замку химери сторіч
Тихо в хованки грають, і вітер тремтить на вікні.
Як зустріти тебе, як впізнати у вирі облич?
А рукописи літа згорають в осіннім вогні.
Час
Запитання століть в підземеллях минулих епох,
В темних тріщинах стін висихають прокльони і сльози.
Над чужим вітарем знову чийсь посміхається бог,
Хтось блукає провулком, узявши в долоні мімози.
Знову думка про вічне – п’янливий коктейль таїни…
І зірки з ліхтарями до ранку у піжмурки грають.
На кухонній фіранці гойдається подих весни,
А старіючий Сфінкс засинає над чашкою кави…
Олена Терещенко
Україна, м. Чернігів
[…] Олена Терещенко. Симаргл на підвіконні […]