Народився – заводиш блог,
Нік, пароль (ще нема тире).
Його точно читає Бог –
Щось підкреслює, набере
Ієрогліфи – дні з торбин,
Знак за знаком (дивись в вікно)
Розшифруєш, коли один,
Коли згіркне життя й вино.
Переписуєш знов себе,
Видаляєш (привіт, деліт)
Дати, друзів, дзвінки – любе,
Що тримає старих орбіт.
Фотографії перемог,
Розчерк блискавки у кінці…
Народився – ведеш свій блог, –
Точиш душу об олівці.
Тиші цій нема літ, вона вічна, як древня молитва.
Не просила, не ждала, прийшла в мою хату, живе.
Нагорода? Покара? Якби ж було просто, якби то
Озивались не луни (вона їх на клаптики рве).
Її місце – отам, між книжками (читає Бодлера),
Приміряє сюжети, зітхає, прикурює ніч.
Перечитує вірш, бо поезія – та ще галера,
Пише щось на полях старомодною сажею свіч.
Я розказую їй, де була й що сьогодні купила,
Підливаю вазон – навіть дивно, як ще не засох.
В мене тиша живе, я, здається, уже говорила, –
Накриваю на стіл, ставлю звично прибори на двох.
Усе не головне, коли надходить сутінь:
Цю тишу вечорів із блюдця п’єш і п’єш.
Навпроти – ні душі (як тре′ – завжди відсутні),
Закутаєшся в плед зі спогадів-одеж.
Поразки перемог, ваш вихід на арену!
Я знаю вас на смак, як місяць березіль
Надточену любов і все ж – благословенну
На сніжне полотно, на цвіту заметіль.
Я знаю колір ваш – авжеж, авжеж зелений,
Із домішком очей небес і полину.
А те, що пролилось (ох, спогади) повз мене,
Відтінить не печаль, а модну сивину.
Я знаю вас в лице – на фініші і старті:
Допоки ми живі – не програні бої.
Збагну колись-колись чого насправді варті
Поразки перемог, до одної мої.
Неоніла Яніцька
Україна, м. Хмельницький
Зверніть, будь ласка, увагу на наголоси: однОї. У Вас наголос збивається. Цікаві загалом тексти, найбільш імпонує мені перший вірш. Успіху.