37. Михайло Девдера. Плин

1
426


Сто літ тому назад… Назад тому сторіччя
закоханим я був. Хоч не весна цвіла.
Був погляд … І була у погляді тім вічність.
І вічність та на мить як доля пролягла.

В тій миті я горів і не згоряв купинно.
І так мені було, як не було ще так.
І пахли вечори то голубим, то синім.
І снилися вітри, що п’ють Молочний Шлях.


Світ спопелів у білім божевіллі…
Чи я ще є, чи вже й мене нема?
Чи й я вже став цією заметіллю,
Бо ти – не ти, бо ти – в мені зима?
Бо ти – не ти… Ти вже моя самотність,
Тяжка й пекуча, як нестерпний біль!
Нема «тепер» і вже не буде «потім»,
Бо ти – не ти і я вже — заметіль.
Нема «тепер» і вже не буде «потім»,
Щезає «тут», щоб не з’явилось «там»:
Коли стаєш не птахом, а польотом,
То що таке тоді твоє життя?..


…І вже аж на тій межі,
що поза життям і любов’ю
і за якою вже я – не я
і ти – вже не ти, –
хай оператор покаже
вітрило і човен,
що плине й пливе
в позасвіти.

А ті, хто побачать це,
хай повірять, бо знають:
лише плинність
усьому суть надає,
тому є лише те,
чого немає,
і немає того,
що, здавалося б, є.

І не варто ніколи й нічого
ловити,
карбувати «навік»,
зупиняючи мить:
все, що сталось і станеться, –
тільки вітер, а вітер є вітром,
поки летить…

Михайло Девдера

Україна, с. Качківка Ямпільського району Вінницької області

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

  1. Очевидно, для мене мала добірка цього автора. Невизначеність у прямій оцінці. Міркуватиму.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я