39. Володимир Потебня. Є відстань…

1
1615

Весни ковток…

Весни ковток – і можна далі жити,
Чекати осені улюблену хандру,
Де плачуть листям помужнілі віти,
Стривожені димком ожилих груб.
Між нами дух взаєморозуміння –
Отак обнімеш гілочку пусту,
І потече по ній сльоза осіння,
Якою в лист прийдешній я вросту.

Так дід вмирав…

Дід важко кашляв, що мені здалось:
То так душа виходить на свободу,
Коли життя закінчується крос
І смерть дається тілу в нагороду.
А він її тримав з останніх сил,
Неначе долею іще чогось не звідав –
І Бога милосердного просив
Якусь відстрочку, мов дитина, ридма.
Йому хотілося за плугом ще піти,
В останній раз, бо у раю — хто знає? —
Чи райську землю зорюють святі,
Чи діло те в небесній гладі зайве…
І враз притих, немовби Бога вчув,
Що увійшов до діда-хлібороба,
І,ніжно гладячи старого по плечу,
Сказав: « Дивись, ось хліба повна торба!»

Є відстань…

Є відстань у житті, яку пройти
Років не вистачає довгих,
Коли зганяєш тисячі потів
Аби знайти незаперечну догму,
Що надає не тільки широти,
А й висоти для щастя отакого —
В кінці дороги втомленим лягти
У небокрай, укрившись тінню Бога

Володимир Потебня

Україна, Чернігівська область, с. Козелець

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

  1. До душі розмовний стиль автора: ясні, невимушені монологи до світу…) Дякую)

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я