40. Валентина Люліч. На білому білі

1
741

Я навчилась іти назустріч – стала ближчою.
Я навчилась ловити сонце – стала світлою.
Я навчилась дивитись в небо – стала вищою.
Я навчилась весну стрічати і розквітла я.

Я навчилась носити усмішку – стала стильною.
Я навчилася довіряти – стала щирою.
Я навчилася всім прощати – стала сильною.
Я навчилася відчувати Всесвіт шкірою.

Я навчилася відпускати – стала вільною.
Я навчилася обіймати – стала ніжною.
Я навчилася бути пристрасно-божевільною.
Я навчилась любити дальнього, ставши ближньою.

Я навчилася бути поряд – стала рідною.
Я навчилася йти назустріч – стала стрічною.
Як навчуся бути людиною – стану гідною.
І коли я навчуся жити – стану вічною.


одна в постелі пустельна стеля
навколо зграї голодних мрій
пастель фланелі хвостом форелі
лоскоче-хоче мене не мій
не мій неспокій теж одинокий
жорстокий доки пульсує світ
німіють кроки і тиснуть строки
пороки вроки роки і слід
услід за світлом ледь-ледь помітно
самітно квітне вагітна тінь
тремтить тендітно багатодітно
поміж безсоння і сновидінь
видінь пророчих видінь щоночі
і лінь охоче мене бере
тримає в’яже болить лоскоче
щоб міцно скотчем і без перерв
а нерв як нитка вогнем і швидко
судомить литку лишає щем
а ще на стегнах малює мітки
неначе плитку дрібним дощем
плащем як долю самотність голу
вкриває втома вбиває в ціль
ще невідомий зове додому
і крила ломить поміж рубців


віртуальній подрузі –
дівчинці на візку

її ноги в житті жодного разу
не стоптали модного черевика
вона не реагує на образи
вона для цього уже велика
ноги її не пірнали в роси
не відчували утоми ніколи
вона заплітає розкішні коси
обожнює каву й матіоли
її ноги не знали отих доріг
які подорожніх водили світом
вона дивиться через шибку на сніг
а там виблискують зорі сріблом
її ноги не в’язнули у піску
жодна глина її не знала сліду
вона постійно на онлайн-зв’язку
відповідає «вже біжу…» і їде
у неї від цього давно зносить дах
вона навчилась танцювати танго
як нікого її носять на руках
а поряд літає незримий янгол
навіщо ж думати їй про взуття
коли підхоплює небесна сила
вона радіє усьому немов дитя
замість ніг отримавши крила

Валентина Люліч

Україна, м. Рівне

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

  1. Коментар: Здається що перший вірш випадає, а наступні два досить не погані

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я