41. Ію Стихійна. В: Відчинено

2
864

Відстань

Від війни до мого спокою
на автівці година з гаком.
В мене зранку птахи тьохкають,
в них — лиш танки.

В мене кава. Декофеїнова.
Лікар радить не пити звичну.
В них — сніданок з відтінком синяви
і обличчя.

В мене норма, щоденне правило:
10 тисяч — й не менше! — кроків.
В них — рахують життя ударами
з того боку.

В мене сіра буденність складена
із продуктів та прибирання.
В них — з розмов (зазвичай, із матами)
як востаннє

Від війни до мого спокою
неквапливо — години зо дві.
Тільки (й правда у тім жорстокая)
навіть болісними епохами
не обчислити. цю. безодню.

Занотуй

Занотуй мене в серцi.
Карбуй. З кожним ранком — глибше.
Щоби жодного шансу нi iншим, анi рокам.
Щоб гучнi кiлогерци
ставали нiмi у тишi,
що пульсує для тебе одним лиш – моїм – iм’ям.

Занотуй мене, чуєш.
На всiх сторiнках буденних.
Колонтитулом, лейблом та навiть — тавром живим!
Щоб про «любить одну лиш»
дiзналися достеменно
всi iстоти у свiтi цьому. І поза ним.

Занотуй мене. Ну ж бо!
Нервову. Асиметричну.
На свiтанку — в сорочцi у дрiбно-квiтковий принт…
Поки ще не байдужий
й тебе не зробила звичка
найрозбитiшим з-помiж колекцій
________________моїх
__________________корит.

Біографічне

Мені до вподоби сморід великих міст —
їх вранішній галас, ввечері рух яскравий
і мешканців той особливо корисний хист:
зуміти без матів (майже) і без насильств
продертися у метро, не розливши каву.

Я ладна вписати — й вдало! — саму себе
у будь-яке з черев цих величезних монстрів.
Пристати до котрогось з поміж його ребер
(нехай і в однушці, й зовсім нема шпалер) —
для мене то буде власний кубічний острів.

Таке от тяжіння маю до людних місць,
та внутрішній Юнг, що звично проводить опис,
зухвало сміється, ще й дивлячись зверху вниз.
І аркуш паперу прямо в обличчя — тиць! —
з діагнозом «втішним»: гостра, гірка самотність…

Тому я живу в маленькім містечку Б.
Плекаю надію неміч перехворіти.
Усе сподіваюсь вписати саму себе
(хоча час від часу в нутрощах щось скубе)
в найстарший із пазлів, з назвою — «просто жити».

Якщо мені вдасться — стану суцільне «омм»
і вірші набудуть якісно-ново-змісту.
А поки усе, що я маю, — житло під зйом —
з розхитаним дерев’яним старим вікном —
і туга за величезним яскравим містом…

Ію’ Стихійна

Україна, м. Бердянськ

Прокоментуєте?

2 КОМЕНТАРІ

  1. Натуралістичні деталі надають живого колориту і відчуття співпричетності. Ніби авторка пише своє життя, саму себе прописує на фрагментах поетичних полотен. Цікаво. Дякую.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я