42. Юлія Стиркіна. Любовезалежна

5

Хронічне

Я любовезалежна…
Де подіти мені
нерозтрачену ніжність,
недобачені сни?
Я любовезалежна –
непомірно, украй,
безперечно, безмежно,
не барися – втікай.
Небезпечно цигарку
недопалену – в хмиз,
бо, як вибухне ватра,
не повернеш униз,
як підніметься ватра,
то тікатимеш геть –
буде вже не до жартів,
піде все шкереберть.
Я любовезалежна…
Що з такою робить?
Стережись, обережно,
розійдуся за мить,
і тоді не повернеш,
хоч би як не журивсь –
я любовезалежна,
я займаюсь наскрізь.
Обійди мене, грішну,
поза очі тікай!
Обійми мене ніжно,
постривай, зачекай…
Та не слухай бентежну!
Забирайся бігцем!
Я любовезалежна…
Не лікується це…

Пенелопа

Впав першим Антино́й богоподібний –
в красі йому не бачила я рівних,
а потім Еврима́х гостроязикий
загинув – ані стогону, ні крику,
і мудрий Амфіно́м немов спочити
схиливсь, і відлетіла в світ Аїда
його душа. А потім Агела́й,
Ктеси́пп, Мела́нтий, інші…Ні, не в рай
вони за мене втрапили – у пекло…
Та раптом все в очах мені померкло,
і світ пропав…помер у кожнім з тих,
хто був зі мною двадцять років цих,
у кожнім, з ким…Души свій стогін, жінко!
Не видавай себе, тримайся стійко –
хто ж знав, що цей пройдисвіт ще живий,
цей Одіссей. Усіх його повій,
немов ниток у килимі! А ти
рви на собі білизну в самоті,
будь білою і чистою. О Боги!
Бодай би не знайшов назад дороги,
бодай би ти під Троєю помер!
Бо що тепер? І як мені тепер?
Зі спогадами спати чи з тобою?
Бодай тебе…бодай би ти, герою,
загинув всоте з кожним з них! А я
вже, хитромудрий, більше не твоя –
я, бачиш, кров з підлоги не відмила…
Підходить, обіймає: «Люба, мила!
Ти сумувала? Погляд повен муки…» –
«…О так, мій царю, тільки…змию руки…»
І очі долу – хоч би не помітив.
А що в очах – про те не скажуть міфи…

Ватра

Навіть якщо я у ватрі твоїй –
гілка,
навіть якщо далі полум’я з’їсть
стрімко,
навіть якщо повернуся у дим,
попіл,
не пошкодую ніколи за тим
потім.
Хоч подивлюся, як ясно горить
ватра…
Може, обоє здіймемось в блакить
завтра,
може, шукатимеш інших гілок,
листя –
надто короткий у полум’я строк
вістря.
Може, воно і не ватра – сірник,
свічка?
Може, воно і не варто – летіть
вічно
в полум’я-квітку чужої душі,
в спалах?
Скільки не сяй, не кохай, не пиши
– мало…
Поки горітиме, будемо ми
разом,
морось дощитиме, вітер крильми –
згасне,
піде до Бога осяяний дим
смути…
В ватрі твоїй хоч листочком сухим –
БУТИ.

Юлія Стиркіна

Україна, м. Полтава

Прокоментуєте?

5 КОМЕНТАРІ

  1. Маю прохання: звертайте увагу на наголоси. Напр. нАскрізь. У Вас прочитується наскрІзь. І на вживання питомо українських слів у рядках віршів — напр. вживане слово «морось» в українській мові має відповідники свої, і досить красивого звучання — приміром, мжичка. Успіху!

  2. Дякую, пані Маріє, що звернули увагу, визнаю, така проблема у мене є, і я над нею працюю. Це вірші нові, ще не були у друці і, відповідно, не обговорювались з коректором. На жаль(((.

  3. Дякую, пані Еліно, дуже чекала на Ваш коментар.
    Так, можливо, у першому десь захопилася переспівами вже зрозумілої думки, мені це подобається — це схоже на те, як у класичній музиці одна і та сама тема повторюється у різних варіаціях. Можливо, у цьому динамічному вірші дійсно було потрібно уникати цього.
    Дивно, що таке відторгнення викликає у Вас «Пенелопа»..Звісно, це абсолютно сучасна жінка, яка уявляє себе в ролі героїні міфу. Не зовсім зрозуміла, чому ви пишете, що вона вбиває? Абрис міфу збережено. Її женихів вбиває Одісей, якій повертається, але за цей час всі вони стають їй рідними. І раптом помирають, всі, у неї на очах — тобто, йдуть через неї в неї Царство Аїда, яке, звісно, не пекло, але і туди ніхто особливо не бажав потрапити. Одіссей вбиває всіх, хоча сам далеко не зразок шлюбної вірності. І, так, лексика сучасна, бо героїня сучасна, і мені траплялося бути, звісно, не у саме такій, але подібній ситуації. Втім, ми теж не знаємо точно, яка Пенелопа насправді була — у ідилічний образ Гомера я не вірю. Мені здається, це не така вже і погана інтерпретація, і тут я залишаюся при своїй думці. Хотілося зазирнути за лаштунки міфу, осучаснити героїв. Можливо, не зовсім досконала форма і не доносить усе, що хотілося вкласти у текст…Буду міркувати.
    Страшенно радію, що Вам сподобався третій вірш…Дуже приємно))).
    І ще раз дякую, надзвичайно цікаво було почути Вашу думку, пані Еліно.

Добавить комментарий для Юлія Стиркіна Скасувати відповідь

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я