1
Отче наш, не дивися на наші судоми,
не лікуй від симптомів хронічної втоми,
не підказуй куди нам іти.
Ти, що відаєш все, не давай нам спокою,
ми втираємо сльози душі суєтою –
звісно, маємо сотні причин.
Не ламай з нами хліб з молоком замість спирту,
І не знищуй серця, перелякані й вперті,
коли криком кричать: «Розіпни!»
Ми не вміємо так – благодать і турботи,
ми живемо чомусь не «для чогось», а «проти»
і чекаємо. Смерті? Весни?
Ти прости нас усіх, що сховали під мулом
пересолених слів зачерствіле минуле
і забули ким стали і як.
Ми насправді тебе потребуємо гостро,
бо єдине, у чому дотримуєм посту —
здатність слухати крізь переляк.
2
Боже… Не покинь!
боже, не покинь…
боженепокинь
боже, не покинь хоч ти мого безголов’я!
воно як упевнений місяць ‒ уповні…
якими знаками, чертами й різами
до тебе дописатися, докликатись і дорізатись?
може, випекти на долоні тавро посту?
бути наскрізь правильною ‒ це ж і є йти на поступки?
і ніякими голосами, депресіями й кризами
не зрадити свого нездійсненного, найбажанішого призу…
як бути?
та хоч щось роби:
падай
істери
дряпай
кусай
пиши
чекай!
божепомагай…
….
молитися ‒ це ковтати твоє ім’я
спрагло, кожну букву ‒ як задум Творця
війна – то антиматерія
а ми?
а я?
3
боже, пробач нас усіх
більших і менших
старих душею і юних серцем
вільних від зобов’язань і обсаджених проблемами
окрилених і розчарованих
уважних і несміливих
тих, що разом
і тих, які нарізно
тих, що однакові
і тих, які геть різні
пробач серцями дітей
очима батьків
вустами друзів
і думками ворогів
пробач за дії та помилки
за втечі та помилки
за апатії та помилки
за все помічене й пропущене
зроблене й незроблене
доречне й зайве
правильне колись і неправильне зараз
і навпаки
пробач учора, сьогодні й завтра
на небі, на землі та під землею
тих, що просять
і тих, що мовчать
пробач за все —
бо усе недолуге, навіть досконалість
тільки за любов не пробачай
бо якщо
навіть любов
потребує прощення
то життя
не має
сенсу
Надія Сеньовська
Україна, м. Тернопіль
[…] Надія Сеньовська. Альтернативний молитовник […]