6. Олександра Нестерук. Без адресата?..

0
1912

епіграф

Вона завжди забувала моє ім’я.
Не знав, чи навмисне, чи справді дівоча пам’ять,
натомість постійно сплітала нове з троянд,
сушила на вічно зачинених мною брамах.

На жаль, ми не мали телепатійних антен,
тож коли відсутність її спливала безсоння ковтками,
я дихав повітрям вигаданих імен,
тих, що вона промовляла й торкала руками.

without kind regards

палене листя не в моді
палю щоденники
літери тліють злітають мов чорні фенікси
знаєш кого я сховала у тілі займенника
знаєш
тому на сторожі поставив префікси

чайник давно закипів надривається сердиться
чашка порожня такою напевне і лишиться
ластівка квола і та неодмінно повернеться
спогад про декого ж під черевиком розкришиться

далі виконую ролі епізодичні
у драмах людей уява яких надто бідна
хтось перешив запитання мої в риторичні
вдарив у шибку морозом і зник безслідно

метрополітенівська сюїта

живи під моєю шкірою рваним рукописом
диханням збитим
рядками химерно ламаними
хай снитимуть профілю твого графітні обриси
занадто красиво аби залишатися правдою

але ж твої очі шукають мої коли поруч ти
чекають що після дощу світ розчиниться в райдузі
нам скажуть укотре тримайтесь будь ласка за поручні
а я б говорила коханих своїх тримайтеся

Олександра Нестерук

Україна, м. Житомир

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я