Нова доба: звернення до конкурсантів від Еліни Свенцицької

0

Вчора вночі закінчила коментувати конкурсні добірки і зараз почну виставляти бали. Але спочатку скажу кілька слів конкурсантам.

Перш за все, хочу всім подякувати. Читання – це спілкування, і ви всі виявилися цікавими співбесідниками. Ви всі – різні, і це чудово! Навіть коли мені в тексті не вистачало чогось суттєвого – а не вистачало часто, бо така вже я є – я розуміла, що це – за самим високим «гамбурзьким» рахунком.

І тут я маю дещо пояснити. Так, я писала коментарі всім учасникам, і вони, ці коменти, в основному були критичними. Офіційно заявляю: це просто моя суб’єктивна думка, моє особисте сприйняття. Тобто – це аж ніяк не точка зору журі, і якщо вплине на бали, то тільки на мої.

Свою суб’єктивність я повністю усвідомлюю. Чому ж я це робила, витрачаючи час, якого в мене обмаль?

Тому, що я озвучую не просто щось, а певне читацьке сприйняття. Погляд збоку – погляд іншої людини. Знаю з власного досвіду, як цього не вистачає людині, яка пише. Нормально, якщо нам в принципі однаково, що про нас думають оточуючі, але це не однаково нашому тексту, в якому, якщо він має відношення до мистецтва (а я мала справу саме з такими), закладена ця інстанція – читач.

Отже, все, що я писала вам у коментах, — це інформація для роздумів. Важливо не те, сподобалося або не сподобалося (хоча буває настільки приємно, коли подобається, що більше нічого не хочеться), а важливо ЧОМУ. І в мене були випадки, коли людині подобався мій текст, а я розуміла, що взагалі не хотіла, щоб від цього тесту складалися такі враження, і бувало навпаки. Прислухатися взагалі краще до аргументації.

Що б я хотіла побажати учасникам… Перш за все – продовжувати писати. Незалежно від кількості балів – все одно писати. Від жодної з добірок в мене не з’явилося відчуття, що людина це робить дарма… До того ж – це всього три вірші. Ми різні – отже, й вірші у нас різні.

Але ще так же само інтенсивно – читати. І не просто читати, а думати постійно, міркуючи не тільки над тим, про що це, але й як це зроблено. І розуміючи, як це зроблено, думати: а в мене не так само? І найголовніше: а чи можу я зробити інакше? Так, це важке питання, але без відповіді на нього смислу в нашій присутності тут – немає.

І ще, звичайно, хочу всім побажати успіху. Але найбільше – бо це найважче – залишатися самими собою!

З повагою
Еліна Свенцицька

Журі першого поетичного конкурсу «Нова доба»

Photo by Krzysztof Niewolny on Unsplash

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я