Новицький. Обличчя Сізіфа

0
160

ТЛУМАЧЕННЯ СНУ

Зранку пригадую сни,

які залишаються у моїй голові.

Наснилося:

«Знову твоє обличчя у веснянім промінні сонця».

Маленьке цуценя яке біжить біля

твого будинку на перехресті вулиць

Та здалося, що знову

насниться:

«чиєсь обличчя

крізь осінню печаль дерев»

головне

я довго згадую про те, що

наснилося вночі

мені приємно відчувати навіть запах

сну

у якому цвітуть абрикоси

біля твого будинку на перехресті.

ЗЕЛЕНА ХУСТКА

сваволя найпахучіше кличе зойками

вітру

наше таїнство либонь біжить скоріше

ніж ми самі

без скорботи без музики

без вітряків які рубають вітер на дві

частини

самота то нектар з найвищого нещастя

вона непомітна і тиха

як та жінка у чорному тлі старих ікон

зелена хустка

й зараз зелена

моя рука фарбує

черепицю

у зелене – чорне – оранжеве

щоб більше ластівок прилітало до

мого віконечка

і будило б мене і вранішне сонце

стукаючи у шибку

***

Дивлюся на яблуню яка росте на краю села

весною вона одягається у біле

плаття

а восени у золоте

вона мені нагадує молоду дівчину

яка огортає свій стан у пожовклі

листочки яблуні

хоч там в саду пахне печаллю

та попелом

згорілих старих дерев

вона закриває від чужих очей свої

перса

щоби ніхто не зміг побачити їх і доторкнутися

***

я кохав багато квітів вони були різного кольору стебла і листочків

також майоріли далеко вогнем і водою

зацвілим сонцем

мабуть було у них щось незвичне

бо вони були схожі на карикатури

які малює художник

не ті жахливі чорні дірки та холодні

лінії

а свіжі та білі немовби шкіра у молодих дівчат

любов вмирає навіть до квітки

й останні цвяхи забивають гучно

щоб всі навкруги чули що її більш

не буде…

хоча кожного року вони помирають

і хтось несуттєвий забиває останні цвяхи прямісінько у їхне серце

стелиться їхня любов мов барвінок…

ПРОМИНАЮЧИ ОСІНЬ

Проминаючи осінь. Стрічаємо зиму. Зима.

Проминаючи весну. Цілуємо літо. Літа.

Вже минула весна. А любові нема та й нема.

Тільки сонце сумне. І обручка твоя золота.

***

все рідше зустрічаю коней

біля сільських доріг

стало менше туманів у яких можна

сховатись від світу

стало менше душ з якими можна

поговорити

можливо

кінь якого я бачив сьогодні

то спогад з дитинства?

можливо

пісня яка лунала з поля

то гірка печаль солов’я?

***

А. Ф.

Тільки сонце й зелена трава,

Перші промені нашого літа.

Ми замовкли. Згоріли слова,

Ніби в вогнищі пізні квіти.

Тільки усмішка, мов каяття…

Чи знайду я на тебе схожу?…

Вже не буде в ті дні вороття.

Все минуло, мов мить. А може?…

Задихнулись в лункій німоті.

Від богів нам прийшла покара.

Час змінився – і ми вже не ті…

Ти – видіння нічне, примара.

***

майже станула

станула

скресла

біла

тінь

в оксамиті небес

***

в порожнечі століть

не відчуєш біди

а ні кривди

ні правди

ні смутку…

***

до миті повного зникання

лишилось тільки сподівання

що ця юрба в пекельний час

лишить шмат вічності для нас…

***

хочу відчути запах твого тіла

відкинувши все на світі

бо цей білий абрикосовий струм

п’янить

ще трішечки і весна перетвориться

у спомин

наших з тобою днів

у спомин нашої з тобою

любови

***

Бузок зацвів

це травень

мила

травень…

Це мій зеніт

це мій політ

бджоли…

Нехай роки

розкошують між нами

це мій політ

це мій політ

бджоли…

***

Життя твою жагу

в моєму серці пасло

Кого тепер голубиш

Кохання – майстер згуби

твоє обличчя згасло

як свічка на снігу…

ПОВЕРНЕННЯ ОСЕНІ

коли восени

спаде листя

коли остання бджола

збиратиме нектар з квітів

коли впаде останнє

яблуко

закінчиться осінь

прощаючись з нами

білим туманом у березі

тоді ми пригадаємо

про білу паморозь

на чужих скронях

а потім побачимо її

на собі…

***

Говоритимемо про любов

доторкнувшись руками до серця

говоритимемо про печаль

дивлячись один одному в очі

тоді

наші серця

перетворяться на дві весняні

квітки

***

В. Бровченку

Над полем чайка степова

над полем чайка…

і я іду,

і степ як море, степ…

ця біла чайка як душа,

що відліта,

кудись у даль…

а поле – чорне

наче ніч

пшениця щезла…

а чайка степова

немов душа

кудись летить,

куди вона…?

***

Ця юнка у червоному

платті

як весна усміхнулась

мені

не дивлячись на те

що я пережив

більше зим

ніж весен

більше осінніх дощів

і печалі…

ТУМАН ЯКИЙ МАЛЮЄ

А. Надєждіну

туман заглядає у моє вікно

білим подихом ночі залишає

літери і обличчя

маленькі як новонароджені діти

він перетворює келих вина

у келих туману

але цей келих тільки у мене у голові

«чуєш друже заходь до хати»

знімай білого кожуха й випий зі мною

не чує

не бачить

тільки тихенько малює свої думки

перетворюючи подих у ніч

а ніч у подих

невідомий художник у білому кожусі

пише невідому картину

як білий туман за вікном

***

заціпило нас

як траву на морозі

білоголову…

***

Вона як весна

одягнулась у біле цвітіння

черешень…

***

вечірнє місто нас не полюбить

воно досі вбирає в себе вчорашні

дощі

втраченої осені

Повір

що втрата любови

не найгірше

втрата совісті

то кінець…

***

Ви, напевне, з Карпат

Ви, напевне, з Карпат –

А я з півдня

Але південь мені

почужів

і тепер я не там…

Тільки пам’ять жива,

як живі косогори і пущі.

Як усе, що було

Як усе, що було і минуло.

Синьоока гуцулко!

Синьоока гуцулко!

Подивіться

у очі мені…

***

Одчиняю двері

впускаючи вітер у хату

він мені розкаже про війни та зради

про жінок які сьогодні

йшли на базар

він не читає газет

але все знає

вітер пробуджує степ

пробуджує моє серце…

ПОВЕРНЕННЯ

Мамо,

я повернуся з вечірньою чередою

я йтиму босоніж

через усе село

до нашої хати

моє тіло пропахло

гіркою кров’ю зеленого полину

та я йтиму

насолоджуючись

цим запахом.

Бо він мені нагадуватиме

про мить мого повернення…

“Українська літературна газета”, ч. 20 (286), 9.10.2020

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я