Оксана Кротюк про 60-річчя журналу «Малятко»: «Вдячна тим, хто всі ці роки творив для Малятка і з Малятком»

0
525

13 січня журналу «Малятко» виповнилося 60 років. Оксана Кротюк, координатор літературно-мистецьких проектів НСПУ, працює літературним редактором в «Малятку» вже 15 років. Ось як цікаво розповідає вона про редакційну роботу в своєму дописі на Фейсбук: «Скільки за цей час було перечитано дитячих класиків і сучасників, українських, зарубіжних, скільки написано, підправлено, підказано, погоджено й непогоджено…

І скільки майстрів слова було прочитано через призму дитячого бачення, не гублячи прицілу, бо — так, у Франкових дорослих повістях можна знайти пів сторінки для дітей, цілком для дітей! І так само в Антоненка-Давидовича, який для них ніколи не писав, і в дорослій прозі Вінграновського. Коли такі речі знаходиш, вони лягають в дитячий журнал, а потім це високе слово хтось неодмінно візьме в читанку, в якусь тематичну збірку, і далі вже воно приживається в дитячому читанні. Щоб не забули люди, що таке художнє письмо.

Особлива радість — відкривати нових літераторів. Непоганих текстів є чимало. Та якщо між десятків чи сотень авторських листів трапляється не просто текст, а художній твір, (автор якого, може, не мав ще жодної публікації, або ж його ім’я не є широко відомим) — це виправдовує кілометри перечитаної пошти. Це неймовірна втіха і навіть гордість: послужити Літературі.

Скільки було світлого спілкування — творчого, живого, коли твою думку ловлять на льоту, і ти так само з півслова розумієш літератора, художника чи дизайнера. Ці миті короткі, але іскристі, будять дивовижну енергію і живлять душу. Бували й інші миті, з іншим знаком, і багато було здивувань, і відкриттів.

А скільки вигадано! Тем, сюжетів, обкладинок і саморобок, конкурсів і завдань… Скільки концепцій та ідей під авторські вірші чи прозу,— щоб вони підкреслили й донесли дитині щось важливе, щось те, без чого — здавалося — не можна вирости справжнім; те, що допоможе зрозуміти, відчути — хай не одразу — потім, хто ти є, і що таке рідне, і що таке любити…

І як хотілося, щоб дитя полюбило, відчуло красу слова, раз і назавжди полюбило це рідне слово й ніколи потім його не зрадило…

І ще завжди хотілося — хай і дитячою мовою — відкрити щось гарне й справжнє мамам і татам,— щоб уже далі вони, відчувши річ небуденну, прибрали її ближче.

Одне слово, якщо намагання цих 15-ти років допомогли комусь вирости, я думаю, все це було не даремно.

Вдячна тим, хто всі ці роки творив для Малятка і з Малятком: талановиті літератори й художники завжди мотивували мене робити гарний журнал. Упорядковуючи відведені мені числа журналу, відчувала відповідальність перед ними, так само, як і перед читачами й колегами.

Вдячна за науку відповідальності перед словом і дитиною бездоганному літредактору та стилісту Анатолію Григоруку.
Вдячна всім, хто плекає в дитині справжнє. І вдячна дітям, бо з ними росту і я.

Нижче — трошки з матеріалів, які задумала і втілила в улюбленому «Малятку». Кому треба — прошу. Деякі розгортки розбиті на дві сторінки, даруйте.

Якщо хтось хоче передплатити журнал своїм дітям чи онукам, можна зробити це за стежками:

http://www.prescentr.kiev.ua/malyatko-rchna-peredplata-14808
http://smartpress.com.ua/tovar-2020-malyatko

Прес-центр НСПУ

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я