Ворону горлом виходить, мов ніж, «умру».
Биті, як горшки глиняні, святі мовчать.
Більше ніщо не метафора. Лісом рук
(зв’язаних) осінь торкається до плеча.
Станеш атлантом — тримати тягар судом.
Ворону горлом схололим — ріка тонка.
Більше ніщо не поезія. І ніхто
Авелю зроду не Каїн. Хіба що кат.
Вересень (губи запінені, очі — злі)
рве ланцюги, утікає в цупкий туман.
Ось тобі — кості і голови. Тільки слів —
як не шукай — тут нема. Тут нема. Нема.
facebook.com
Прокоментуєте?
