“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024
* * *
Стелить осінь килими
Листям золотим,
Відкупитись від зими
Хоче за калим.
– Зиму ти не проведеш:
Листя золоте,
А на зуб його береш –
Ясно, що не те.
Ще до свята Коляди
Осінь золоту,
Всі ліси, гаї, сади
Снігом замету.
На морозі хай вони
Голими стоять,
Як ведмеді, до весни
Під гіпнозом сплять.
Аж тоді, десь навесні,
Сонце і струмки
Знімуть чари крижані,
Відімкнуть річки.
Розпочнеться льодохід,
А в зими журба –
Це коли до моря лід
Пожене верба.
* * *
Зима насіяла снігів
І побілила нашу хату.
Для лиж, санчат і ковзанів
Настало довгождане свято.
Святково в лісі, у саду,
А сніг – немов рипучі двері,
А зграя галок на снігу –
Як чорні букви на папері.
В ці дні село, де я живу,
Аж помолодшало від снігу:
Хто ліпить бабу снігову,
Хто в сніжки грається – потіха!
Та раптом десь за ворітьми
Забелькотів індик сердито:
«А я віддав би дві зими
І навіть три – за тепле літо».
Індик – великий краснобай:
Дав крила Бог йому для неба,
Та відлітати в теплий край
В індика вже нема потреби.
Індик белькоче, ну а ми
За зиму дякуємо Богу,
Бо Рік без щедрої зими –
Як віз без колеса одного.
ОЖЕЛЕДЬ У САДУ
За вікнами в саду мороз-коваль
Заковує дерева у кришталь.
Заковує два яблучка з листком
На кришталевій гілці за вікном.
Іще горять жоржини вдалині,
Та жар жоржин вже жевріє крізь лід.
На згадку про ті квіти – на вікні
Мороз узором
вишив дивовид .
ХОДІННЯ ПО ВОДІ
Південному Бугу, річці Бога,
де колись ходив по воді і я…
Насуваються холоди,
Підкрадаються до води.
Заворожують плавні, луг,
Заморожують річку Буг.
Ось на перший лід-ясенець
Сів здивований горобець.
Він напитись води хотів,
Тільки дзьобом лід не пробив.
Ось із лугу, як вертоліт,
Чорний грак прилетів на лід.
Мабуть, хоче дізнатись грак,
Де зимує у річці рак.
Ось із вудкою риболов,
Як Христос, по воді пішов.
Захотілося і мені
Погуляти на мілині.
Молодесенький і тонкий,
Лід вгинається, мов живий.
Ще й порипує – рип та рип,
Тихо мимрить на мові риб:
«Ти зарано прийшов сюди
На прогулянку по воді.
Зачекай іще тиждень-два
На морози після Різдва.
Замурують у лід вони
Нашу річку аж до весни,
Наведуть крижані мости –
Хоч гармати по них коти.
Скільки хочеш, гуляй тоді
По замерзлій, скляній воді.
І літай, наче вільний птах,
Понад Бугом на ковзанах.
А коли верболозу цвіт
Прожене до Лиману лід,
Ти назустріч новій весні
Попливеш через Буг в човні».
ЗИМА ПЕРЕВІЗНИКА
Признатися, що так боюся зим…
Борис Нечерда
Спросоння лущивсь вінок цибулі,
Окраєць хліба дрімав над ринкою.
Не спалось тільки сивій зозулі
В дуплі стінного годинника.
І перевізник Гордій не спав –
Цієї ночі Буг став.
Повмерзали човни у лід,
Вже ніхто, хоч заманюй пряником,
На подвір’ї не вродиться:
«Перекинь через Буг, Гордію,
Хочу провідати родичів…», –
А піде по льоду до родичів.
Говіркий за пивом і раками
Рибінспектор кульгавий,
Мимо хати проходячи,
Вже шапки не скине
І руки не подасть,
Зробить вигляд, що поспішає.
А онуки давно просилися
Показати на річці
Як запалюють бакени.
Зараз їм не до бакенів:
Стануть на ковзани
І майнуть на той берег
Рвати над Бугом глід,
Вудити в лунках рибу…
Вмерзли човни у лід,
Кому ти тепер потрібен?..
Ненароком жінка проснулася,
До плеча щокою торкнулася:
– Що це ти, Гордію-голубе,
До схід сонця ламаєш голову?
Чи тобі за дідька ручатися,
Чи тобі з зимою вінчатися?
Ще поставиш човен на повінь
І дістанеш з горища весла,
Коли Буг скресне
Та почнеться на річці згін –
Передвісник великих змін.
ОБРАНЕЦЬ СТЕПУ *
Скрізь, куди не глянь, –
степ, степ і степ….
Микола Вінграновський
Знов на окраїні села
В саду кує зозуля.
А хата згадує сумна
Про щось давно минуле:
Глухі роки після війни,
Сніги, морози люті,
Через які дітей вони
Виводили у люди.
Казала мати навесні
Допитливому сину:
«Не тільки світу, що в вікні
Видніється з хатини».
Та хата й досі ще стоїть
З вікном на степ без краю
І на дорогу в білий світ,
Що в небокрай впадає…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
В тих розмінованих степах
Під жайворонка пісню
Розпочинав свій творчий шлях
Земляк наш славнозвісний.
Його з дитинства степ манив,
А там – рябі баштани,
Грайливе марево степів,
Сторожові кургани.
В тих пірАмідАх степових
Заснула наша воля
І жде будителів нових,
Нових обранців долі.
Той степ, де дрохви ще велись
І перепілок зграї,
Наш степовик сходив колись
Від краю і до краю.
Сходив з Первінкою, а ще
З чотирилапим другом,
Блукав із вихором, з дощем
Степами біля Бугу.
Там половчанка кам’яна
В степу сторожувала,
Весною жайворів вона
Із дітьми зустрічала:
«З далекого краю
Пташок викликаю:
Летіть, жайворонки,
До рідної сторонки
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!..»
Одному хлопцю баба та
Відкрила по секрету,
Передала із вуст в уста
Всі таємниці степу.
Така химерна дивина
Лиш раз на рік буває,
Коли в день Жайвора весна
І камінь оживляє.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І знов на марево в степах
Бабуня задивилась,
А в хлопця с я й в о у очах
Яскраво засвітилось.
Усе це бачили полин
І тирса на кургані:
Тим хлопцем був Степана син
І матері з Лиману.
Ще не одна весна мине
Над степом ковиловим,
Коли те сяйво спалахне
Вогнем в одежі Слова .
Жаль, що ті весни відцвітуть.
Та пам’ятні картинки
У «Сіроманці» оживуть,
На сторінках «Первінки»…
*(Фрагмент, 2024)
ДО СХОДУ СОНЦЯ
До нас прийшов лелека
з косою на плечі…
Микола Вінграновський
До сходу Сонця вітер спить,
А на траві роса тремтить.
Траві приснилася к о с а ,
Тому й тремтить на ній роса.
Ой недарма цей сон страшний
Розхвилював зелену кров:
Над лугом міСяць молодий,
Як гострий серп, уже зійшов.
Тремтить трава і, ледь жива,
Жаліється шипшині:
«Сьогодні я іще трава,
А завтра стану сіном.
Ген понад степом – подивись –
Уже стоїть Великий Віз,
Аби мене в нові світи
Із сіножаті відвезти.
А я ж іще на білий світ,
На вишень цвіт і яблунь цвіт,
На повінь у квітневі дні
Не надивилась навесні.
Не надивилася на луг,
На річку Бога – рідний Буг,
Що між гранітних берегів
До моря шлях собі пробив.
Чому ж оцей козацький край,
Де ряст колись топтав Мамай,
Свою квітучу сіножать
Тепер я мушу покидать
І вік за ними сумувать?..»
До третіх півнів вітер спить
Ніхто ніде не гомонить.
Лиш на порогах Буг шумить
Та на траві роса тремтить.
Траві приснилася коса,
А в косаря в очах – вогонь.
Тому й тремтить на ній роса,
Бо це, на жаль, був віщий сон.
Але журитися не слід:
І до коси іржаві дні
Нагрянуть через кілька літ,
А луг і трави щ о в е с н и
Так само будуть зеленіть.
Миколаївщина, с. Миґія, 2024.
КУМАНЕЦЬ З ОПІШНІ,
або Де раки зимують
Через річку навпростець
Їхала зівака
І впустила куманець
Із човна до раків.
З того часу, хай їм грець,
Жаби в жабуринні
Все про кума-куманець
Кумкають щоднини.
Ну а раки молоді
В куманці з Опішні
Дружно справили тоді
Новосілля пишне.
На квітчастий куманець,
Звабливу приманку,
Задивляються рибець,
Окунець, таранька.
Вчить таранька окунця:
– Будьмо обережні,
Адже вхід до куманця
Стережуть дві клешні!
Що ж, тепер серед зими
Не лише зіваки,
Знати будемо і ми,
Де зимують раки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хто цей витвір розписав
Щедрою рукою?
Де квітучі фарби взяв
Для краси такої?..
Це питання до майстрів
Зі столиці гончарів.
ВАТАЖОК ОТАРИ
Протаранивши паркан
Лобом у кошарі,
На прийом прибіг баран
До ветеринара.
Він спросоння ухопив
Снігу замість сіна
І горлянку застудив,
Мабуть, це ангіна.
Лікар просить барана:
– Покажіть горлянку
І скажіть протяжно: А–а–а,
Ніби це співанка.
Звівши очі до небес,
Ватажок отари
Затягнув щосили: Бе–е–е!..
Аж під самі хмари.
Знову лікар молодий
Просить А–а–а сказати,
Та баран, як заводний,
Бекає завзято.
Здивував і насмішив
Він ветеринара:
– Ви з таким запасом слів
Водите отару ??..
Головою покивав
Пацієнт рогатий,
Заодно покалатав
Дзвоником щербатим.
Врешті-решт ветеринар
У халаті білім
Дав йому якийсь відвар
І цілюще зілля:
– Від простуди, зняти жар
Це допомагає,
А від б е к а н н я, на жаль,
Ліків я не маю.
Вже й прощатися пора,
Тож рятівникові
Бе–е–е!.. – подякував баран
На овечій мові.
ЦИРКОВІ АРТИСТИ
Втекли із цирку два ведмеді,
Бо вже в Карпатах випав сніг,
І їдуть на велосипеді
До лісу, щоб знайти барліг.
У хащах лісу, в кучугурі
Вони заснуть аж до весни.
Там не страшні ведмедям бурі,
Морози люті не страшні.
Веде петляюча дорога
Велоартистів до ріки.
А у ведмедя циркового
Роїлись в голові думки.
«Відмінить цирк веловиставу,
А розчаровані батьки
Та їхні діти нелукаві
Тепер здадуть свої квітки.
Любив я оплески шалені,
І сміх заливчастий… Але ж
Під грім оркестру на арені
У цирку взимку не заснеш…»
Ведмідь натиснув на педалі,
Звернув до лісу на нічліг.
А з хмар, що йшли від перевалу,
На ліс, на гори падав сніг.
ЯЗИК ДО КИЄВА ДОВЕДЕ
На новорічний маскарад
Прийшла ялинка із Карпат.
Ялинку цю у сніговій
Привіз до Києва водій.
А водія з гірських країв
Язик до Києва довів.
Додам для повної картини:
Язик і карта України.
А за Дніпром удалині –
Нічного Києва вогні.
ЯКБИ НА ХМІЛЬ НЕ МОРОЗ
У містечку Яготин
На З е л е н е с в я т о
Хміль обвив з усіх сторін
Нашу білу хату.
Хміль тини позаплітав,
Клечанням зеленим
Вікна, стіни заквітчав
І т е л е а н Т е н у .
Якби на хміль не мороз
Та не хуртовини,
Він би і на хмарочос
Виліз без драбини.
Хміль би й хмару заквітчав,
Та через морози
Він три місяці проспав,
Приморозив лози.
Від морозів сонний хміль
Снігом укривався,
А в буран і заметіль
У замет ховався.
Так він зиму зимував
Пополам із горем:
Душу в п’ятки заховав –
У глибокий корінь.
Та на весну хміль ожив,
Вдруге народився,
Хату лозами обвив
І на дах п о п л і в с я .
А поплівся хміль туди,
Бо цікаво знати,
Як ростуть там у гнізді
Юні Ле-Ле-чата.
Полетять вони звідсіль
Аж за море синє
І розкажуть там про хміль,
Хміль із України.
ЗИМА ЩЕДРУЄ
Кує в годиннику зозуля,
Що день подовшав недарма:
На весну Сонце повернуло,
Хоча за вікнами зима.
Знов над хатами біля гаю,
Над володіннями зими
Грудневе небо підпирають
Стовпами сизими дими.
На склі – узори, сріблом шиті,
За склом, у мене на виду
Цвітуть зимовим білим цвітом
Дерева в нашому саду.
В ці дні у селищі за гаєм
Зима щедрує по дворах,
Лапатим снігом посіває,
Крупою трусить у садах.
«Вітаю Вас і всю родину,–
Щедрує баба снігова,–
Із прибуттям до України
Нового року і Різдва!
Нехай ці два зимові свята
Не обминуть і Вашу хату!..»
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
