У червні 2024 року у видавництві «Комора» вийшла повість Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку» у форматі артбуку з ілюстраціями Ольги Стрюцької. Як створювали артбук та як нині розвивається українська книжкова індустрія, письменниця розповіла в інтерв’ю для The Village Україна.
Забужко говорить, що ініціатором ще одного видання повісті (вперше «Комора» надрукувала «Казку…» у 2013 році) стало саме видавництво. А формат артбуку обрали, бо, на думку авторки, це показник певної зрілості ринку.
«Коли «Казку…», яка перед тим десять років препогано розходилася скромно виданою брошуркою, самі читачі «замовляють» артбуком. Це знак, що паперова книжка перестала для українців бути просто «чтивом», вимоги до неї змінилися», — додає письменниця.
Забужко говорить, що артбук — це не просто «книжка з картинками для дорослих», а це книжка, де візуальне оформлення доповнює текст і стає з ним одним цілим.
Письменниця також зауважує, що український книжковий ринок значно сильніший за кінематографічний, оскільки він «вільніший», його важче окупувати.
Вона розповідає, що хоча на початку української незалежності ринок був завалений російськими книжками та піратськими виданнями, її роман «Польові дослідження з українського сексу» у 1996 році став справжньою літературною сенсацією. При цьому упередження щодо друку книжок українською було настільки сильним, що видавець за день до здачі рукопису в друк пропонував таки перекласти книжку російською.
А вже після успіху «Польових досліджень…» видавці осміліли та почали більше видавати українських авторів рідною мовою — зокрема, вийшли два романи Юрія Андруховича, видавали Олеся Ульяненка: «І пересвідчилися, що воно таки продається! Звідтоді й почали говорити про сучасну українську літературу, потім з’явився презирливий термін «сучукрліт», а далі ви вже знаєте».
Вона додає, що український ринок «рвонув» тільки після того, як росіяни зникли, і вже зараз у книгарні можна купити майже будь-яку книжку в перекладі державною мовою. Але все одно існує проблема — нестача друкарень. Особливо тепер — коли «Фактор-Друк» у Харкові росіяни знищили у травні 2024 року.
«Друкарню дуже складно релокувати: це не склад, це завод!» — говорить Забужко.
На її думку, бізнес зараз мав би викупити колишні комбінати на кшталт «Радянської України» чи «Молоді України», що на Сирці в Києві й створити на їхній базі хорошу друкарню, оскільки нині навіть мріяти про розвиток до стотисячних накладів неможливо.
Забужко додає, що в Україні немає державних протекціоністських законів для книговидання, наприклад пільгового оподаткування.
«Про це треба говорити й кричати. Інакше росіяни розбомблять ще дві друкарні в Харкові — і ми будемо ручками клеїти макетики, і в нас знову будуть крафтові видання «по сто штук», для колекціонерів», — говорить письменниця.
