За день до російсько-фашистського вторгнення я з-поміж письменників PEN-клубу записував звернення й казав, що найбільше не хочу стати біженцем. О п’ятій ранку наступного дня ми прокинулися від вибухів із фразою «це воно». Нам неймовірно пощастило: друзі вивезли нас із дружиною і, головне, наших дітей із Києва.
У перший день слова мене зрадили. Сидів притрушений на задньому сидінні в заторі, механічно заспокоював дітей. Старший розуміє більше, часом плакав.
Без своєї машини важко, але солідарність була неймовірна, я любив усіх нас і ненавидів російсько-фашистських загарбників.
Усі прочитані антивоєнні книги від Ремарка й Хемінгуея й до спогадів про Другу світову, Бійні #5 чи Пастки-22 миттєво виявляються нерелевантними, коли вивозиш своїх дітей із-під ракетних ударів.
У військкоматі в моєму райцентрі була черга добровольців, не всіх брали. Мене взяли, бо є військовий квиток із тих часів, коли я був курсантом: якраз два тижні тому я саме завершив книжку про те, як ненавидів військову службу тоді. Зараз це теж нерелевантно.
У нас тут є ще дивніший вояка за мене: семінарист, який уже закінчив школу дяків і вчився на священника, але прийшов у перший день. Дуже м’який, на нього зразу звертаєш увагу: решта – професійні, хлопці з робітників і селян. Ми тут двоє інтелігентів, і розмовляємо між собою найбільше. Семінарист переживає, як йому потім бути священником, якщо доведеться когось з окупантів убити. Але він це зробить, якщо доведеться, я думаю.
Треба сказати, що командири все одно калібрують нас. Щойно кликали кількох на учєбку на Джавеліни – то, звісно, брали професіоналів, контрактників. Рішення людини, яку кличуть, приймає за секунду і, власне, рішення очевидне – погоджується.
На семінариста командир і не дивився, семінарист більше на чергуваннях з автоматом, бо вже був строковиком. А я взагалі наразі просто речі тягаю, нічого пафосного чи «героїчного». Тут, до речі, нема гучних фраз, а психолог роздає чисті шкарпетки 🙂
Редакція просила написати про мотивацію. Мотивація? Після того вивезення дітей із-під ракетних ударів у мене якось зник вибір, вивітрився за три дні, поки притрушений трусився в чужих машинах із меншим сином на колінах.
texty.org.ua
Прокоментуєте?
