Найкращий вчитель України 2021 року, за версією Global Teacher Prize Ukraine, поміркував над тим, як зробити читання модним і як виробити у дорослої людину звичку проводити з книжками якомога більше часу.
Про це пише nv.ua.
Продовжуємо серію інтерв’ю з відомими українцями, присвячену проєкту «30 знакових книжок нашої Незалежності». Чому важливо популяризувати читання, дізнавайтесь з інтерв’ю з викладачем української мови та літератури Артуром Пройдаковим.
— Що для вас означає вислів «викладати літературу»?
— «Викладати літературу» — це бути екскурсоводом чи провідником у світ літератури. А це передбачає занурення до літературних реалій, художніх просторів, витворених письменниками. Від викладача літератури насправді багато залежить: ідеться про перше знайомство із класичними творами та їхнім аналізом і сприйняттям.
— Шкільна програма з літератури, за якою навчались ви, і та, за якою нині викладаєте, дуже різняться. Яких авторів для себе відкрили, завдяки цим змінам у програмі? Чиї твори вразили?
— Відкрив цілий пласт цікавої підліткової літератури. «Таємне товариство боягузів» Лесі Вороніної, «Митькозавр із Юрківки» Ярослава Стельмаха відразу спадають на думку. Тішусь, що зараз у програмі є новела «Valse Melancolique» Ольги Кобилянської, що яскраво презентує модерні тенденції української літератури, а також порушує питання емансипації та фемінізму. Це не є шаблонним уявленням про класичну шкільну програму з літератури. Радий, що в 11 класі діти мають нагоду читати «Місто» Валер’яна Підмогильного та «Майстер корабля» Юрія Яновського. Як на мене, ці твори дуже резонують із настроями випускників, їхнім очікуванням на підкорення нових вершин по завершенні школи.
— Давайте з погляду педагогіки і психології поміркуємо над тим, як більш ефективно популяризувати читання: привчати до нього дітей чи нагадувати дорослим про його користь?
— Насамперед треба реалізовувати програму популяризації читання на державному рівні. Ідеться й про фінансування бібліотек та їхню трансформацію як культурно-освітніх хабів, і про підтримку книгарень (особливо за часів локдаунів). Варто долучати різні організації до продуманої піар-кампанії, запрошувати блогерів до співпраці. Варто зробити так, щоб книжки, письменники та люди, що читають книжки, стали в мейнстримі інформаційних приводів, були героями ЗМІ. Якщо діти бачитимуть приклади успішних людей, які акцентуватимуть, що досягли успіхів зокрема й завдяки книжкам, то нам (учителям) легше буде переконати дитину ознайомитись із тим чи іншим твором. І звісно, слід говорити про приклад батьків. Якщо вдома книжки не на чільному місці, а є лише елементом декору, то вплинути на дитину мотивацією до читання стане набагато складніше. Тому популяризація читання, як на мене, має здійснюватись паралельно і в співпраці з дорослими, і в залученні дітей.
— На вашу думку, в чому сила сучасної української літератури?
— У тому, що ми можемо читати про сучасні реалії або відкривати історичну правду, дивитись на світ крізь власне український сучасний погляд. А цей погляд може бути і критичним, і крізь рожеві окуляри. Читаючи сучасні твори української літератури, ми пізнаємо краще самих себе, дивимось у своєрідне дзеркало, помічаючи щось нове у власному відображенні.
— Чи допомагає її промоції, скажімо, музична чи блогерська діяльність письменників і письменниць, на ваш погляд?
— Сьогодні інформаційний світ змінюється щомиті. Алгоритми такі, що без присутності в соцмережах, в інформаційному просторі ми втрачаємо здатність комунікувати, знайомитись зі світом та власне презентувати себе всьому світові. Тому, безперечно, будь-який вияв активності на різних Інтернет-майданчиках є важливим кроком на шляху промоції культурної діяльності.
— Що важче викладати: мову чи літературу?
— Мені особисто важче викладати мову. Річ у тім, що вивчення мови — це ознайомлення із правилами. Так, можна вигадувати цікаві форми роботи та навчальної діяльності, але правила лишаються правилами. І тут не працює приказка про те, що правила існують для того, щоб їх порушувати! Тому на уроках мови ми так чи інакше, але лишаємось у парадигмі теоретичних знань, хоча насправді я максимально намагаюсь перебувати саме на лінії з’єднання мовних правил із реальним життям. А от на уроках літератури правил менше, варіантів прочитання творів та сприйняття текстів — чимало. Відтак кожна думка учня чи учениці має право на існування, і це дійсно дуже важливо.
— Маєте власні поради щодо того, як дорослій людині читати більше?
— Влаштовувати собі певний challenge — читати щонайменше пів години на день (ставити таймер на телефоні), звітувати публічно в соцмережах про прочитані тексти (створювати невеликі відгуки чи рецензії), обирати для прочитання певні категорії текстів (лауреати премій, екранізації, за роком написання тощо). Бажано не зупинятись на одній категорії книжок, щоразу додавати якісь нові типи видань, щоб знайомство із літературою не було однобоким. Раджу також читати, роблячи нотатки до текстів (чи то олівцем у паперовому варіанті, чи то виділяти кольором цитати в електронному варіанті). Після прочитання обов’язково перегляньте ці нотатки і ви зможете наново відчути важливість тих чи інших епізодів, усвідомити цінність цитат.
— Які книжки з ТОП-100, крім Андруховича, Іздрика і Жадана, можете назвати знаковими в контексті культурологічному, літературознавчому?
— Рейтинг узагалі неймовірний. Закликаю до ознайомлення з усіма творами. Проте особисто можу вважати знаковими такі книжки:
- Вахтанг Кіпіані «Справа Василя Стуса» — про ціну справедливості та актуальність боротьби за справжні цінності.
- Тамара Гундорова «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» — про потрактування сучасної української літератури, сучасні сенси погляду на літературу взагалі; це надважливе джерело інформації, особливо для студентів-філологів та викладачів.
- Юрій Винничук «Танго смерті» — про мистецьку силу автора переносити читачів до жорстокого світу насильства й війни.
Фото: викладач української мови та літератури Артур Пройдаков
Прокоментуєте?
