Дощем накрило Київ
В останній день весни – дощем накрило Київ,
То щедрий подарунок весняний,
А тихий, теплий дощ на землю густо сіяв —
І тупотів,
як коник вороний.
— Гей-гей, моя земля, чому засумувала,
Чому трава схилилась молода?
— Бо сонце напекло, а ніч росу сховала,
Та сили дасть —
твоя жива вода.
Посилився дощик, забігали кияни,
Яскраві парасолі нап’яли.
А Бог струсив хмарки у глечик полив’яний –
І древній Київ –
лагідно полив.
…А десь на Сході та на Півдні вили
Рашистські залпи ревищем вовків,
Там густо вкрили землю вирви, як могили,
Ховаючи своїх…
і чужаків.
В любові до свого – одвічна наша сила,
Яку успадкували від батьків.
Додай нам, Господи, ще стійкості у крила
І захисту —
для наших вояків.
Вже сходить світанкове сонце над гаями,
І променем торкається води.
Хай змиє дощ над нашими краями
Усі сліди
московської орди!
Зоряні мрії
Я пам’ятаю, як хлоп’ям,
Мені зірки всміхалися,
У надвечір’ї тут і там –
Птахи перекликалися.
Та в темряві, поміж кущів,
Щось шелестіло страхами, —
То їжачок туди забрів,
Ласуючи комахами.
А ніч насунулась уже,
Земля у чорне вбралася,
І щось вороже і чуже
Навколо заховалося.
Я мовчки голову підвів –
А небо опускалося!
Там зорі-душі, як живі,
Пливли… і спілкувалися.
Забув я страх і темну тінь,
Уявою означені,
Забув про все і полетів
За мріями дитячими.
…Зірки купаються в росі —
І літечком, і веснами,
Земля цвіте у цій красі, —
Під зорями небесними.
То, кажуть, наші козаки
Давно зірки посіяли,
Щоб і дорослі, і малі –
Спостерігали й мріяли…
nspu.com.ua
Прокоментуєте?
