Коли наш князь мечем сталевим
У битвах Русь обороняв,
І доньку, Анну–королеву,
Він мудро грамоті навчав.
Коли на пагорбах Славути
Уже стояв величний град, –
Промовив князь: – тут храму бути!
І став Софію будувать.
Сьогодні храмів позолота
І Київ наш – чарують світ.
Та суне з півночі сволота,
Щоб полонить козацький рід,
Вони руйнують Україну
За нашу волю, мову, сміх, –
Та вже не стане на коліна
Народ, що рабство переміг.
За ними – смерть, і плач, і туга,
За нами – гнів як грім гуде.
Моліться путінські катюги –
То – наша армія іде!
22.03.2022 р.
Прокоментуєте?
