Біда міняє норми й заборони,
Та розділяє доблесть і вину, —
Одні спішать у теплі закордони,
А інші – добровільно на війну.
Одні кричать, що вже «усе пропало»
А ті, затято, що «Москва – то нуль»,
Уперті ж стали там, де їх застало,
Вітчизну захищаючи від куль.
Вони стоять, як мури, як фортеця,
Ніхто з них не чекає нагород.
А світ на карті нас шукає – де це?
І що це за «придуманий народ»?
То Путін очі їм давно замазав,
Про місії, про «величі Москви»,
Ще й прикупив своїм тюменським газом,
Щоб краще промивалися мізки.
Бо сотні літ Москва так царювала,
Несла у світ лукавство, підлість, блуд,
Та тут, під Києвом, спіткнулась і упала.
Ні – навіть гучно гепнулась у бруд!
Тепер не змити «градами» накриті,
Невинні жертви Бучі, Ірпеня,
І храми, у Чернігові розбиті, –
За волею московського царя.
Та прийде день — судитимемо зайду!
Щоб світ, нарешті, пильно подививсь, –
Який народ в боях боронить правду,
А хто насправді – діє, як фашист!
05.04.2022
Прокоментуєте?
