Бруно Шульц. Шарманник із цинамонового міста

0

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про дрогобичанина – письменника й художника єврейського походження, повідомляє ukrinform.ua.

Людський інстинкт самозбереження переміг інстинкт самозбереження “Регіонів великої єресі”. Аби врятувати архіви: рукописи та рисунки, – було сформовано кілька тек, які вдалося передати за межі гето. Шарманник із Цинамонового міста може піти із життя, але його катеринка, з якої випурхують не мелодії, а хмари гарнюсеньких канарок, – мусить у Дрогобичі залишитися.

Розуміючи, в якому становищі він опинився, варшавські друзі подбали про виснаженого психічно і фізично Бруно Шульца. Вони підготували та передали художнику фальшиві документи й гроші, аби той міг утекти із Дрогобича. Проте Регіони великої єресі свого співця не відпустили – життя талановитого письменника і художника обірвалося трагічно.

Перед самою втечею, запланованою на четвер, 19 листопада 1942 р., Бруно Шульц мав запастися харчами в дорогу. Належало ступити на вулицю Міцкевича (нині – вул. Тараса Шевченка, 7) до “Єврейської ради” (“Judenrat”;), – гебрейського комітету, створеного німецькими окупаційними властями як показовий орган самоврядування єврейських гето. Також належало купити хліба.

Дружина обершарфюрера СС ФеліксаЛандау — Гертруда Сігел Ландау

Дорогою додому, до одноповерхового будиночка на вулиці Столярській, 18, де його сім’я тулилася в одній кімнатці, маляр потрапив під “дику акцію” місцевої айнзацкоманди (еinsatz; оперативний військово-розвідувальний підрозділ Служби безпеки). Просто на вулиці Міцкевича гестапівці хапали і розстрілювали юдеїв. То була помста за пораненого німецького солдата – його днями скалічив місцевий рецептар. На розі вулиць Міцкевича і Чацького Бруно Шульцу, котрий прямував за буханцем хліба й не зупинився на оклик офіцера, двічі в голову поцілив шарфюрер СС Карл Гютлер. Він був кревним ворогом гауптшарфюрера СС Фелікса Ландау; днями той застрелив… “його єврея”: чи то дрогобицького дантиста Львова, чи то місцевого теслю Гауптмана – і тепер герр Гютлер не знав, де поставити пломбу і як спати на старому рипучому ліжку.

Під страхом смерті рано вранці наступного дня, у п’ятницю приятель маляра, дрогобицький правник Ізидор Фрідман приїхав возом, забрав із кишені мерця документи (годинника поліцаї вже зняли) та поховав загиблого на старому єврейському цвинтарі; як заповідав Бруно – біля матері. Тривалий час місце поховання митця залишилося невідомим, а потім дивом вцілілий після війни цвинтар комсомольці повністю облагородили з лиця землі. Не забувайте:

— Мертвість – це тільки омана, за якою ховаються невідомі форми життя.

Головна площа Дрогобичу, 1920 р. 1
Головна площа Дрогобича, 1920 р. 

*   *   *

Попри посмертну світову славу, що за рівнем не поступається патріархам європейського модернізму – Марселю Прусту та Францу Кафці, за життя Бруно Шульц затятим мандрівником не вважався. Найвіддаленіші місця, які ненадовго митець відвідував, були Франція та Швеція. Більшу частину своїх літ він провів у рідному Дрогобичі, знехотя подорожуючи в межах однієї країни, столицею якої спочатку був Відень, трохи – Київ, потім – Варшава, трохи – Москва, затим – Берлін.

Центральним персонажем більшості прозових фантасмагорій став саме галицький Дрогобич. Як зауважив польський поет Адам Загаєвський (Adam Zagajewski; 1945):

— Шульц міг утекти в світ уяви, й при цьому не кривдити провінційне містечко, а, скорше, цим підняти його на небачену висоту. У тій сакральній вічності він і замкнений. Місце, де письменник загинув, знаходиться, може, за сто метрів від того, де Бруно Шульц народився.

Bruno Schulz — pisarz, malarz, rysownik, grafik. gr PAP/CAF

У його подобі маємо химерне переплетення національностей і культур. Польський письменник Бруно Шульц (Bruno Schulz) мав єврейське походження, а все життя прожив у “Столиці Всесвіту”, у “Республіці мрій”, “Цинамоновому місті”, як галицький Дрогобич називають поети і шарманники. Удома із родичами він спілкувався польською мовою, а на вулиці переходив на русинську (українську), німецьку та їдиш… Як митець Бруно починав із малювання, але видав дебютну книжку, що спричинила справжню сенсацію в Польщі. Працюючи над другою авторською збіркою, він захопився живописом, розкриваючи талан художника: рисунок, графіка, олійні роботи. 

*   *   *

То був дивовижної глибини фантазії пілігрим Краси і Таїни, в уяві якого Каспар і Валтасар (за Письмом – мудреці зі Сходу, які принесли дари Ісусові-немовляті) в одномить стали посполитими шарманниками, які блукають міськими вулицями, щоправда, з катеринок яких випурхують не мелодії, а хмари гарнюсіньких канарок.

Одразу попереджаю: це буде суб’єктивний погляд на яскраву особистість, про яку тепер існує ціла наука – шульцезнавство. Більше того, той митець уже встиг створити стільки інтриг, викликати стільки суперечок, що довелося створити “Словник Шульца”; автори – Влодзімєж Болецький, Єжи Яжебський, Станіслав Росєк та ще 15 науковців.

Автопортрет, Бруно Шульц

Уявляєте, лексикон на 400 сторінок присвячений виключно йому, усьому, що стосується життя маляра та письменника: його батькам, друзям, мотивам, тваринам і темам авторських малюнків, навіть сучасниками, яких він зазнав або листувався, рахуючи й гестапівця, шарфюрера СС Карла Гютлера (Karl Günther), котрий Бруно застрелив із пістолета. Отже, Бруно Шульц – художник у літературі та белетрист у живописі.

*   *   *

Він народився глупої ночі, 12 липня 1892 р., у західному передмісті Міські Загороди (Zagrody Miejskie) у Дрогобичі, Королівство Галичини та Лодомерії, імперія Габсбургів. Сталося це за Ринком, на другому поверсі у кам’яниці №10, що стояла на розі вулиці Самбірської (пізніше – вул. Міцкевича). 12 липня 1892 р., у юдеїв – року Божого 5652-го, було темно і спекотно, хотілося світла і прохолоди.

Сусідів внизу породілля не турбувала. Там містилася крамниця, яку під вивіскою “Henriette Schulz” тримав голова родини. Озирніться довкола… Саме з цієї імли, що вгортала сакралізований в авторських книжках склеп, подібно до Ягве, випливатиме постать згорбленого сивобородого батька – раббі, Навчателя, котрий із абсурдного буття вмів видобувати відповіді.

Його тато, Якуб Шульц (Jakub Schulz; 1846-1915) походив із дрогобицьких євреїв, був за фахом бухгалтером і крамував мануфактурою. Мати, Гендель-Генрієтта з дому Кугмеркерів (Henrietta Schulz Kuhmerker; 1851-1931) виросла з родині дрібних промисловців, які торгували лісом, та мали тартак, по-сучасному – лісопилку. Свого часу це на її посаг вдалося заснувати крамницю і поступово розширити торгівлю. Повнотіла, навіть пухка Генрієтта ніколи сина не картала, а завжди розвивала його тонку натуру.

Будинок Якуба Шульца (праворуч)
на пл. Ринок у Дрогобичі

Мав Бруно старших – первородну сестру, із красивим українським ім’ям Ганя (Hanna Schulz Hoffman; 1873) та брата Ізидора (Izydor Schulz; 1875), якого кликали Люлю; доля його завела аж до Ізраїлю. Офіційно батьки побралися тільки тоді, коли Генрієтта носила під серцем п’яту дитину – Бруно. На горе купецької родини, ще малими Бог забрав Ісаака (Isaak Schulz; 1875-1879) та Гінду (Hinda Schulz; 1887-1890).

…За матеріальної скрути і тяжкої хвороби батька, який заслаб на сухоти, у 1910 р. родина продала будинок на Ринку і крамницю. Проникливий раббі давав собі звіт і бачив майбутнє. У жовтні 1914 р. російська пошесть у вигляді армійської козачні спалила кам’яницю, тепер на її місці стоїть будівля, поставлена після ІІ Світової війни. 23 червня 1915 р. Якуб Шульц відійшов у кращі світи.

Автопортрет, Бруно Шульц, 1921 р. 

*   *   *

Інтерес до мистецтва прокинувся у Бруно в ранньому віці, й тато доклали чималих зусиль, аби у 1902 р. молодший син вступив до цісарської Дрогобицької державної гімназії імені Франца Йосифа I (пізніше: Державна гімназія імені короля Владислава ІІ Ягайла; Państwowy Gimnazjum im. Króla Władysława Jagiełły). Навчальний заклад відкрився по вулиці Сенкевича (тепер – вул. Івана Франка; нині тут розташований головний корпус Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка) ще у 1858 р.

Викладання попервах тут велося виключно німецькою, але згодом – польською, українською та гебрейською. Славетними гімназистами Дрогобицької alma mater були Іван Франко (1867-1875), Лесь Мартович (1890-1892), Василь Стефаник (1891-1892). Тут викладали професори – Іван Верхрацький, Володимир Бірчак, Францішек Майхрович, Макарій Каровець, Гелена Міхнік та ін.

Чомусь мати Генрієтта не дивувалася, що із малювання, німецької та польської мов Бруно носить додому самі “відмінно”, а з обов’язкової для гімназії гімнастики – самі “незадовільно”. Його класними і домашніми роботами захоплювалися перший учитель рисунку Адольф Арендт (Adolf Arendt; 1878-1957) та його наступник Францішек Хшонстовський. Ось приклад паралельного конструювання літературної дійсності.

Державна гімназія в Дрогобичі.  Бруно Шульц веде заняття з праці, 1934 р.
Державна гімназія в Дрогобичі. Бруно Шульц веде заняття з праці, 1934 р.

Фахівці звернули увагу на таку деталь. В авторській збірці “Цинамонові крамниці” зустрічається “одне-єдине дрогобицьке прізвище у цілій прозі Шульца” – пан Арендт. Як стверджує Владислав Панас в розвідці “Урок професора Арендта. Бруно Шульц і культура Пограниччя” (2007):

— Так, професор Арендт навчав малюванню… але старшого брата Бруно (Ізидора. – О.Р.). Тому Бруно міг – так захоплений малюванням – запам’ятати постать учителя (чи не єдиного тоді у Дрогобичі чоловіка, котрий професійно займався рисунком) просто з розповідей брата. Він міг навіть почувати себе “заочним” учнем, із нетерпінням очікуючи, коли ж нарешті піде до школи і потрапить до цієї знаменитості. Міг також знати постать Арендта з розповідей старших товаришів. Так чи інакше, він здійснив “міфизацію дійсності”, адже у ролі професора увіковічнив когось, хто не був його педагогом. Був ним натомість – від початку і до кінця – професор Францішек Хшонстовський.

Бажане за дійсне видавати легко, коли вмієш користуватися олівцем чи пензлем.

*   *   *

У другому чи третьому класі довготелесий худорлявий підліток соціалізувався, коли старанно виконав домашнє завдання – написав твір. Здивований казковою історією про коня, викладач польської мови приніс зошит директору Дрогобицької гімназії Юзефу Старомейському (Józef Staromiejski). Той зацікавився, уважно прочитав і привселюдно похвалив. І з-поміж однолітків Бруно став знаменитістю.

До нього розбишаки почали шанобливо звертатися допомогти виконати домашні завдання. Самітнику і мрійнику писати сподобалося, комплекс меншовартості висушували його чорнила – так визрівав галицький Г.Г.Маркес. Трохи згодом, відкриваючи авторське оповідання “Геніальна епоха”, у риторичному запитанні Бруно Шульц проллє світло на творчу методу:

— Що робити з подіями, які не мають свого власного місця в часі, з подіями, які відбулися запізно, коли весь час був уже розданий, розділений, розібраний, і тепер вони зосталися неначе б на льоді, невпоряджені, підвішені в повітрі, бездомні й неприкаяні?

Ясна річ, у красному слові оживляти. Чим більше дорослішав Бруно, тим менше в малюнках з’являлися згорблені карлики, схожі на автора обличчям. Разом із тим, навіть коли він подорослішав, став учителювати в Дрогобичі, у державній чоловічій гімназії імені Короля Владислава ІІ Ягайла, то часто педагог малювання та ручної праці сідав на своє колишнє місце на гальорці, розвертав стілець, наче він мчить верхи на коні, й пристрасно оповідав принишклому класу фантастичні історії.

Метрикул із оцінками шестикласника Бруно Шульца у 1908-1909
навчальному році

Перелам стався по закінченні 5-Б класу. Тоді гімназист здобув загальну оцінку “відмінно”, на що спромоглися лише двійко однокласників. Минуло ще два роки, й підліток опинився з-посеред чотирьох учнів Дрогобицької державної гімназії імені Франца Йосифа I, оцінених як “надзвичайно обдаровані”. Здобувати освіту Бруно Шульц закінчив у 1910 р. Випускник успішно склав матуру, про що отримав атестат із відзнакою. До свідоцтва екзаменаційна комісія навіть спеціальний припис зробила: “Дозрів для навчання в Університеті”.

*   *   *

До появи Бруно Шульца на світ, чим славився Дрогобич? Найбільшими в Галичині “рафінерією” (нафтопереробний завод) і синагогою. Ситуація змінилася… Ні, стати літератором чи маляром юнак не мріяв – в інших сферах лежали його творчі інтереси. Хотілося навчитися надавати форми Великій Порожнечі у перехідному “Регіоні великої єресі”. Від 1908 р. збереглися деякі ранні спроби молодого митця у… скульптурі. І якось логічно сприймається рішення, що по закінченні гімназії Бруно Шульц вступив на факультет суходільного будівництва (читай: архітектури) Вищої технічної школи у Львові (нині: Львівський політехнічний інститут).

Будинок на вулиці Беднарській
(тепер — вул. Юрія Дрогобича, 12),
у якому Бруно Шульц мешкав
у 1910-1941 рр

1910-й рік приніс хвилю нестямних випробувань: на сухоти захворів батько, довелося продати будинок і крамницю. Отож, аби мати дах над головою, сім’я переїхала до старшої сестри Гані, котру нещодавно вдовицею зробив вмілий підприємець Мойсей Гоффман (Moses Hoffman; 1870-1910); страждаючи на рак, лезом свояк розпанахав собі горло. Довелося обживатися на вулиці Беднарській, 10 (тепер – вул. Юрія Дрогобича,12). Тим часом доля покликала Бруно в дорогу, тож юнак вирушив до міста Лева.

Провчитися вдалося лише рік, два семестри – і сімейні проблеми, а також букет хвороб: серцева астенія, запалення легенів – примусили повернутися в рідне місто. Студії були припинені на два роки, але в 1913-му, одужавши, Бруно Шульц повернувся до Львова, де продовжив освіту. Потім спалахнула І Світова війна, яка всіх войовничих інтелектуалів перетворила на непотрібних пустодзвонів. 23 червня 1915 р. у віці 69 років помер батько – Якуб Шульц, а через два з половиною місяці зі сходу прикотилася хвиля монголоподібних варварів – 16 вересня 1915 р. Дрогобич захопили російські війська.

вул. Юрія Дрогобича (колись - Флоріанська), де у Дрогобичі після переїзду з Риночної площі жила сім'я Бруно Шульца
Вул. Юрія Дрогобича (колись — Флоріанська), де у Дрогобичі після переїзду з Риночної площі жила сім’я Бруно Шульца

На площі Ринок донські козаки розграбували крамниці, більшість з яких належали юдеям; на щастя, до погромів напад сліпого збагачення не докотився. Однак, окупаційна влада в Галичині запроваджувалася сильною рукою. Очільник (1914-1915) Галицько-Буковинського генерал-губернаторства, генерал-ад’ютант, граф Георгій Бобринський (1863-1928) надіслав міській громаді чіткий сигнал:

— Галичина і Лемківщина – споконвічна корінна земля єдиної, великої Росії… Тому устрій має бути заснований на російських засадах. Я тут заведу російську мову, закон і порядки.

Бруно Шульц. Автопортрет

*   *   *

Смерть батька, самогубство швагера (шурина), втрата батьківського будинку, спалена донськими козаками крамниця, духовне сирітство гнали його світ за очі. Сподіваючись, що інтенсивне здобуття нових знань стане доброю мікстурою, у 1917 р. Бруно Шульц виїхав студіювати архітектуру у Віденській академії мистецтв. Так, він встиг оглянути столичні музеї та картинні галереї, проте через кілька місяців довелося повернутись у Дрогобич.

Пізніше у “Трактаті про манекени, або Друга книга роду” він напише, навічно повертаючи до життя все миле серцю:

— Матерії дана нескінченна плідність, невичерпна життєва сила і заразом звідна сила спокуси, яка надить нас до формування. У глибині матерії обрисовуються невиразні усміхи, зав’язуються напруження, згущуються проби кшталтів. Уся матерія хвилюється від нескінченних можливостей, які переходять через неї млосними дрожами. Чекаючи на животворний подих духу, без кінця переливається вона в собі, спокушає тисячею солодких округлин і м’якостей, які вимаячує з себе у сліпих роїннях. Немає мертвої матерії, мертвість – це тільки омана, за якою ховаються невідомі форми життя.

Бьянка і її батько в колясці
Б’янка та її батько в колясці

Як зазначив польський поет та історик літератури, фахівець із єврейського і циганського фольклору Єжи Фіцовський (Jerzy Tadeusz Ficowski; 1924-2006) у ґрунтовній монографії “Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія” (“Regiony wielkiej herezji”; 1967):

— Падіння австрійської монархії, революційні заворушення у Відні, сум’яття війни і перспективи здобуття незалежності Польщі призвели до того, що студії студент знову покинув – тим разом назавжди – і повернувся додому. Віденські галереї малярства, де Бруно Шульц міг оглядати твори європейського мистецтва в оригіналі, а ще тамтешня Академія красних мистецтв, яку він відвідував, зміцнили переконання, що малярство є єдиною цариною, якій він прагнув себе присвятити.

Бруно Шульц — український Франц
Кафка з Дрогобича

*   *   *

Отже, належало прощатися з мріями та повертатися до Дрогобича.

— Настала нова ера, пуста, твереза і без радості – біла, як папір, – писав він пізніше про цей важкий і переломний момент своєї біографії. Щойно пізніше настане період творчої реалізації, період повернення через мистецтво до “втраченого раю”.

У розвідці “Бруно Шульц. Повернення” український культуролог, директор Львівської галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк (1957) вимальовує таку топографічну картину: 

— Часи змінюються. На руїнах цісарсько-королівського коронного краю Галичини та Лодомерії постає Західно-Українська Народна Республіка, точиться українсько-польська війна, яка мало зачіпає хворобливого і заглибленого в свої фантазії Бруно Шульца. Поляки відбудовують Другу Річ Посполиту Польську. Гімназію в Дрогобичі перейменовують у Державну гімназію імені короля Владислава ІІ Ягайла, де у 1924-1941 рр. Шульц стає до праці: “пан професор” вчить малювати.

У вересні 1924 р. на посаду педагога Бруно Шульца прийняли, так би мовити, на випробувальний термін, що розтягнувся аж на 11 років. Навантаження виявилося серйозним. Він не один-два уроки читав, а працював по 30 годин на тиждень, окрім того, завідував кабінетом малювання і практичних занять, а ще вирушав на курси підвищення кваліфікації та різні педагогічні конференції. Займатися творчістю часу бракувало… Приємним залишалося одне – здібні вихованці. Одним із учнів був польський поет Анджей Хцюк (Andrzej Jan Chciuk; 1920-1978), який про викладача залишив теплі спогади – “Бруно Шульц. Зачарований і нормальний” (“Bruno Schulz. Enchanted Аnd Normal”; 2011).

Бруно Шульц у Дрогобичі після 1920 р.
Бруно Шульц у Дрогобичі після 1920 р.

*   *   *

Споглядаючи дику дійсність, у власній творчості Бруно Шульц зосередився на малярстві, а в 1918 р. увійшов до творчої групи “Kaleia” (“Kрасні речі”), що в міжвоєнний час під орудою австрійської оперної співачки Марії Будрацької-Темпеле єднала шанувальників мистецтва та єврейську інтелігенцію Дрогобича. Важко сказати, що спонукало дебютанта розпочати професійну кар’єру в живописі з такої провокативної серії графічних робіт, як “Книга ідолопоклонства” (“Xięga bałwochwalcza”; 1920-1922), а тим паче послугуватися призабутою технікою кліше-верр, або: скляне кліше, суть якої полягає у видряпуванні голкою фотографічної емульсії на склі.

Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр.
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр.

Автопортрет, 1920-1922 р.

Відомо, що художник отримав експоновані фотопластини від нового знайомого – Бертольда Шенкельбаха (Bertold Schenkelbach), чиє ательє розташовувалося у будинку по вулиці Шевченка (нині – вул. Адама Міцкевича, 3). Над серією двох десятків робіт у техніці кліше-верр він трудився у будинку на вулиці Флоріанській. Іноді Бруно залучав до марудної роботи двох своїх небожів, а коли ті присікувалися із запитаннями щодо виразної контроверсійності гравюр, спокійно пояснював: вони працюють над ілюстраціями до нового видання роману “Венера в хутрі” (1870) Леопольда фон Захер-Мазоха (Leopold von Sacher-Masoch; 1836-1895): ну, того, котрий із Лемберга (тепер – Львів). До наших днів дійшло буквально кілька шедеврів.

Жеребці та євнухи, 1920–1921 рр., кліше-верр 1
Жеребці та євнухи, 1920-1921 рр., кліше-верр

Тепер щодо назви, бо читав про різні спекуляції на теми “Книги ідолопоклонства” . Головною темою серії авторських гравюр стала ідолопоклонницька данина, яку чоловік – людина нижча, підпорядкована істота, складає Жінці – вищій, правлячій істоті. Як і центральною фігурою “Венери в хутрі”, у плетениці контроверсійних творів є Жінка (або жінки): впевнена в собі, навіть зверхня, вродлива і недоступна, як і личить божеству.

Весна (Свято весни), 1920-1922 рр.
Весна (Свято весни), 1920-1922 рр.

Подібно до Франца Кафки, скніючи життям дрібного службовця, маючи знавісніле робоче місце й одноманітний побут та стомливий вільний час, Бруно Шульц міфологізував літературну творчість як спосіб особистого ескапізму. Цікаву думку висловила польський історик мистецтв і прозаїк Єва Курилюк (Ewa Kuryluk; 1946):

Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр. 5
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр.
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр. А
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр. 
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр. А
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр. 

— Якщо використати прекрасну метафору самого Шульца, Франц Кафка і Бруно Шульц є двома видатними громадянами “Республіки мрій”, котрі здатні були перетворювати гострі спостереження на переконливі пророцтва, а страждання й кошмари літературно подавати так, ніби вони і є реальні факти життя.

Бруно Шульц — український Франц
Кафка з Дрогобича

*   *   *

Ляскають одні двері, прочиняються інші. Опинившись у Другій Речі Посполитій, з авторитарним режимом він не боровся… ніколи. Хотілося реалізувати себе як художника. Життя наче видобуло Бруно Шульца із повітової шухляди. Виникли столичні зв’язки, і він часто відвідував Варшаву, де знайомився із польською прогресивною інтелігенцією. 27 квітня 1926 р. він на відмінно склав іспит перед комісією Краківської Академії Красних Мистецтв та врешті-решт отримав офіційний дозвіл викладати рисунок у середніх школах Другої Речі Посполитої.

Інфанта та її гноми, 1920-1922,
кліше-верре, 18х13 см

Поволі графік із Дрогобича призвичаївся брати участь у колективних виставках. Першою у березні 1922 р. була національна галерея “Zachęta” (“Стимул”), розташована на варшавській площі Станіслава Малаховського. Затим його роботи експонувались у Товаристві друзів красних мистецтв у Львові (Towarzystwo Przyjaciół Sztuk Pięknych; червень, 1922), на “Виставці праць єврейських художників” у Вільні та у галереї німецького курорту Кудова (1923), у Закопаному (1927), у залі санаторію у Трускавці (Dom Zdrojowy; 1928), у Львівському Салоні та Кракові (1930), у краківському Товаристві заохочення красних мистецтв (Towarzystwo Zachęty Sztuk Pięknych w Krakowie; 1931), у Львові (1935).

Потім світ став розвалюватися. Про дрогобицького художника почали писати в консервативних виданнях, здебільшого – негативно, вбачаючи у його графіці… “порнографію”. Тривалий час він мав виправдовуватися перед різноманітними комісіями, боротися за своє право на викладання, хоча офіційно до штату вчителя малювання Державної гімназії імені короля Владислава ІІ Ягайла зарахували лише у 1932 р. Величезною втратою стала смерть “святої душі”, матері Генрієтти (1931), а за рік у сиру землю ліг старший брат Ізидор, котрий завжди підтримував Бруно фінансово. Розпач і зневіра котили хвиля за хвилею. 

«Зустріч», єдина вціліла картина Бруно Шульца, написана олією
«Зустріч», єдина вціліла картина Бруно Шульца, написана олією

*   *   *

Живопис – то невербальний вилив суму. Про глибоку печаль хотілося виговоритися. Першим графіка до красного письменство узявся схиляти Владислав Ріфф (Władysław Riff), якого Бруно Шульц зазнав у 1927 р. у пансіоні “Piast” у Закопанім. Відчуваючи приязнь один до одного, дві артистичні натури завели жваве листування, і новий знайомий рекомендував Бруно узятися за прозу. Із коренем смерть вирвала дружбу – за кілька місяців “спільник для новаторських починань” Владислав Ріфф помер від сухот.

Потім із порядку денного тему зняли різні соціальні негаразди.

31 серпня 1928 р. в.о. вчителя малювання адміністрація Дрогобицької державної гімназії звільнила з посади через якусь невчасно подану довідку. Як він ненавидів чиновників, цих вуличних крокодилів… 20 жовтня 1928 р. перед комісією Міністерства освіти Другої Речі Посполитої у самій Варшаві, за 470 км від Дрогобича, довелося повторно складати іспит на дозвіл працювати вчителем у середніх школах, що дозволило 5 листопада т.р. стати до роботи, а з 1 січня 1929 р. обійняти посаду вчителя рисунку і ручної праці.

Від усіх тих перипетій загострилися хвороби серця та шлунку, тож 9 січня 1930 р. вимушено Бруно Шульц пішов у двомісячну неоплачувану відпустку.

Бруно Шульц

*   *   *

Минуло півроку. І під час літніх вакацій, які вчитель проводив у Закопаному, він познайомився із польською письменницею єврейського походження Двойрою Фогель (Debora Vogel, 1900-1942).

Нова знайома – доктор філософії, авторка збірки віршів, ентузіастка модерного малярства – викладала психологію та літературу в єврейській школі Львова, а в літературі дебютувала польською мовою; з 1920-х рр. вона писала також на їдиш, а ще – перекладала з їдиш на польську та з польської на їдиш. Саме під впливом розмов і листування з Дозею, ймовірно, і почалася проза Шульца.

Давно, хоча й усно Бруно Шульц був схильний до оповідань, а відтепер був готовий. У спогадах про шарманника із Цинамонового міста перекладачка Ізабелла Чермакова (Izabella Czermakowa) написала:

— Із вогником ув очах він показував нам оргію бур’янів за виліпленими з глини й фантазії будиночками. Він утаємничував нас у “мертві затоки” провулків, які гойдали його уяву, давали поживу його задумі. Ми ходили, мов наврочені. Бруно втягав нас у світ свого поетичного видива. Він очуднював сіризну й обмеженість маломістечкового життя, яке текло віддалік від нурту сучасної цивілізації. Його малярське око помічало гру кольорів і світла, відкривало красу в бридоті. Він демонстрував рідкісні зразки середньовічних містиків-талмудистів, герметично замкнених у мурах неіснуючого гето. “Дивовижність і загадковість анахронізму, – каже Шульц про своє містечко, – заповідник Часу”. “Чи можна Часові спинитися?” – питали ми. “Не можна, – відповів він. – А на еволюцію вже бракує часу, розумієте? ” – і в очах Бруно Шульца зблиснув жах.

Бруно Шульц, 1930-ті рр. 

*   *   *

Залишаючись у Дрогобичі, можна побачити чимало країн. Ні, це не якась там релятивістична маячня адептів Альберта Ейнштейна чи інша метафізична абсолютизація. То правда, і як людина набожна, Бруно Шульц міг щодо цього присягнутися. Майже не залишаючи рідне містечко, літератор пожив, було діло, у п’яти державах: Австро-Угорській імперії (1892-1919); швидкоплинній Західно-Українській Народній Республіці (1919); Другій Речі Посполитій (1919-1939); після вторгнення нацистів у Польщу – в Радянській Україні (1939); а від 1 липня 1941 р. – у Третьому Рейху. Дивно, але попри скажену політичну турбулентність, у власних творах Бруно Шульц завжди уникав прямо згадувати про історичні події свого часу.

Чим тоді він переймався? Дрогобич став його землею обітованою, куди, рятуючись від самотності, вирушив Робінзон Крузо. На жаль, мети обходити світ не досяг, але до Болехова бурлака таки дочвалав. Знаєте, яка то печаль, коли до мети залишається лише 52 км?

Запитайте в автора: – “Чому так?” І в оповіданні “Самотність” він відповість:

— То належить до властивостей моєї екзистенції, що я паразитую на метафорах, так легко піддаюся першій-ліпшій метафорі. Отак-от загнавшися, я мушу на превелику силу оговтуватися назад, поволі вертаючись до тями.

Станіслав Ігнаци Віткевич

Як і личить біографу власної уяви, про першу збірку Бруно Шульц так написав в листі до свого товариша, польського маляра та фотографа Станіслава Віткевича (Stanisław Ignacy Witkiewicz; 1885-1939), відомого на прізвисько Вікацій:

— Я намагався у найскромнішій своїй шкалі знайти власну, приватну міфологію, власні “історії”, власний міфічний родовід. Так, як пращури виводили своїх предків із міфологічних шлюбів з богами, так і я здійснив спробу усталити для себе якусь міфічну генерацію предків, вигаданої родини, з котрої я виводжу свій справжній рід.

*   *   *

Усі нещасливі митці нещасливі тому, що караються із чужою музою: не їхня то радість буття, хоч ти лусни. Усіма барвами веселки спалахнуло життя, коли навесні 1933 р. у Дрогобичі Бруно Шульц познайомився із молодою колегою Юзефіною Шелінською (Jozefina Szelińska; 1905-1991), котра викладала в приватній гімназії імені Генріка Сенкевича. То була дама серця.

Двойра Фогель, 1932 р.

“Даму новаторських починань” належало знайти. До літературної опіки Двойрою Фогель Бруно Шульцом долучилася скульпторка Магдалена Грос (Magdalena Gross-Zielińska; 1891-1948), і шарманника Цинамонового міста доля вивела на потрібну Пані. Під час чергового візиту до Варшави на Великодень 1933 р. несміливого митця привели до приватного пансіонату пані Рози Грос, матері Магдалени, що знаходився по вулиці Новий Світ, 33. Саме тоді й саме там до красного письменства його таки схилила нова знайома. То була знаменита в країні письменниця, віцепрезидентка польського ПЕН-клубу Зоф’я Налковська (Zofia Nałkowska; 1884-1954).

За однією версією, познайомилися вони на якомусь прийнятті, за іншою – відому белетристку збентежили кілька приватних листів графіка, другові написаних у вигляді закінчених новел про своє самотнє життя, історію родини та долі окремих співгромадян.

*   *   *

Заохотивши Бруно Шульца опублікувати авторські оповідання, у подальшому Зоф’я Налковська перетворилася на дієву протекторку його красного слова. У червні та серпні 1933 р. окрилений початківець приїздив до Варшави, зустрічався із наставницею, а декілька днів навіть гостив у її родинному домі в Гурках під Воломіном – це за двадцять кілометрів від Варшави.

Дівчата на прогулянці
Дівчата на прогулянці

У грудні 1933 р. оповіданням “Птахи” Бруно Шульц дебютував у “Літературних новинах” (“Wiadomosci Literacki”). Майже одночасно видавництво “Roj» друком видало першу книжку “Цинамонові крамниці” (“Sklepy Cynamonowe”), яку в англомовних країнах найчастіше перекладають за назвою іншого оповідання – “Вулиця крокодилів” (“The Street Оf Crocodiles”). У Другій Речі Посполитій дебют перетворився на літературну сенсацію.

Бруно Шульц, 1934 р.

Пристрастей у його серці палахкотіло чимало. На початку січня 1934 р. 42-річний Бруно Шульц приїхав до Закопаного, де на нього зачекалася 50-річна Зоф’я Налковська. Вони дали волю почуттям, хоча їхній роман тривав тільки чотири місяці. Тим часом нареченого в Дрогобичі зачекалася Юна, 28-річна викладачка місцевої Приватної жіночої вчительської семінарії Юзефіна Шелінська.

*   *   *

Схвально про “Цинамонові крамниці” відгукнулися знані польські літератори, як-то: Зоф’я Налковська, Станіслав Віткевич, Юліан Тувім та інші. У березні 1934 р. позитивну рецензію у “Літературних новинах” видрукував Леон Півінський, а в квітні – Тадеуш Брез у “Ранковому кур’єрі” (“Kurier Poranny”). Як свого літературного протеже, упродовж тижня у Варшаві Зоф’я Налковська представляла Бруно Шульца столичним письменникам.

Письменниця Зоф’я Налковська

Окрилений першим успіхом, 9 травня 1934 р. зважився на сміливий крок: він подав до польського Міністерства освіти прохання про річну відпустку, яку планував використати для літературної праці. За… станом здоров’я відпустку було надано з 30 серпня по 15 вересня. Здавалося, відкрилися широченні перспективи: пиши – не хочу… На хвилі сталого інтересу до дебютної збірки оповідань у грудні 1934 р. до Варшави Бруно Шульц приїхав із Юзою Шелінською. У періодиці друком з’явилися його оповідання – “Друга осінь”, “Липнева ніч”, “Геніальна епоха”, які маркували підготовку другої авторської книжки.

Улітку пара офіційно оголосила про заручини, та для видавництва “Руй» разом узялася перекладати на польську мову перший роман Франца Кафки – “Процес” (“Der Prozeß”; 1925). Складалося враження: ось воно, повне щастя… Коли зайшла мова про весілля, виникла проблема. Молоді належали до різних віросповідань: Юна була католичкою, а Бруно – юдеєм. Аби укласти церковний шлюб, 8 лютого 1936 р. наречений вийшов із єврейської громади Дрогобича, отримавши статус особи без релігії. Здавалося, ось-ось вони потраплять до “Столиці Всесвіту”, у “Республіку мрій”. Не сталося…

Бруно Шульц, 1933-1935 р.

Не один раз і не лише в Дрогобичі та Варшаві подав він заяву на реєстрацію шлюбу, навіть у колишніх прусських землях, зокрема в Сілезії, де діяли більш ліберальні закони про шлюб. Звідусіль надходили відмови. Попри відсутність офіційних документів, у 1935 р. у Варшаві Бруно і Юна стали жити спільним життям. Утім, щось зіпсувалося, хімія минула. Спочатку виникла напруженість у взаєминах, почалися докори: мовляв, який ти чоловік, ти – мимрик, котрий навіть шлюб облаштувати не здатен. Так тривало доти, поки у січні 1937 р. Юзефіна Шелінська не оголосила про рішення скасувати заручини, чому передувала невдала спроба самогубства Юни (красуня наковталася снодійних пігулок) і лікування в клінічному стаціонарі; у квітні т.р. будь-які стосунки пара припинила.

*   *   *

Ніякої брудної білизни із перерваного роману Бруно Шульц не діставав.

Уже після смерті обох закоханих стали відомі подробиці їхньої роботи над перекладом роману “Процес” Франца Кафки. Від початку то була чуттєва індульгенція, величезна емоційна вдячність Юзефіні, прохання до Юни вибачити за те, що він нездатний у повній мірі відповісти на її почуття. А ще – то був широкий жест доброї волі, яким підтримувалася молода літераторка.

Маскарад на прийнятті в д-ра Яна Кохановського. На передньому плані - господар, Віткаци і Шульц_ позаду - Роман Ясенський_ Варшава, 1936 р.
Маскарад на прийнятті в д-ра Яна Кохановського. На передньому плані — господар, Віткаци і Шульц, позаду — Роман Ясенський. Варшава, 1936 р.

Після успішного дебюту із “Цинамоновими крамницями” це особисто йому видавництво “Руй” замовило переклад “Процесу”. Аби стимулювати дівочі амбіції, роздмухати літературний хист, Бруно Шульц передоручав роботу Юні. Коли переклад було завершено, він виконав коректуру, вніс редакторські правки і додав власну післямову, а також “позичив” нареченій своє ім’я, аби видавництво погодилося опублікувати переклад, адже залучення невідомого широкому загалу та видавцям тлумача до роботи над культовим романом Франца Кафки навіть не розглядалося. Працю над перекладом закохані тримали у повній таємниці, а “Процес”, що по закінченні ІІ Світової війни видавався багаторазово, за традицією приписувався Бруно Шульцу.

Юзефіна Шелінська. Фото Бруно Шульц

У 1948 р. пані Юзефіна Шелінська сконтактувала із польським істориком літератури Єжи Фіцовським, котрого вважали найбільшим фахівцем з брунознавства. На її прохання, відтоді у своїх публікаціях дослідник не розголошував ніякі дані про неї, а виключно зуживав першу букву імені; врешті-решт, будь-яка згадка про пані Ю., кохану шарманника Цинамонового міста, замінена словом “наречена”. Тільки після смерті Юзефіни Шелінської в 1991 р. її тайна була розголошена паном Фіцовським у пізньому виданні монографії “Регіони великої єресі” (2002).

Підсумовуючи тему, зауважу: історія відносин Бруно і Юни: багаторічні заручини, болісні вагання між одруженням і мистецькою самотністю, нарешті, розрив, – усе це дивовижно нагадувало “втечу від шлюбу”, який колись здійснив хронічний відлюдько, співець самотності Франц Кафка. Шаленству патріархів співаємо ми славу… Як і Франц Кафка, між простим людським коханням та літературним покликанням Бруно Шульц обрав творчу аскезу.

Обкладинка першої книжки
“Цинамонові крамниці”, 1934 р.

*   *   *

У 1937 р. також у варшавському видавництві “Руй” друком вийшла давноочікувана друга книжка оповідань Бруно Шульца – “Санаторій під клепсидрою” (“Sanatorium Pod Klepsydrą”), що підсумувала нетривалий період творчих удач і великих сподівань. На хвилі інтересу до дивакуватого літератора у липні-серпні 1938 р. автор спробував видати “Цинамонові крамниці” в Італії та Франції, організувати персональну художню виставку в Парижі, навіть возив до столиці Франції сто малюнків… Але всі починання закінчилися невдачею. А, ні, була одна радість. У листопаді 1938 р. прозаїка із Дрогобича вшанували престижною премією Золотий лавр (вінець) Польської Академії літератури (Złoty Laur Polskiej Akademii Literatury).

Через особисті негаразди – нечуваної сили депресія накрила Бруно, остогидло виснажливе вчителювання в гімназії. Разом із тим загострилася політична ситуація, на всі верстви поширилися антисемітські настрої. 1 вересня 1939 р. Третій Рейх атакував Польщу, а через десять днів гітлерівці ввійшли в Дрогобич. Нові порядки одразу далися взнаки: відбулися перші акції із масових страт євреїв. І раніше шарманник із Цинамонового міста не особливо довіряв реальній дійсності, бо мав більш важливі справи: він міфологізував бридку реальність. У рубриці “В майстернях польських письменників і вчених” варшавського часопису “Wiadomosci Literacki” з’явилася новина, що Бруно Шульц підготував наступну книжку, яку складуть чотири довгі оповідання.

Бруно Шульц. Автопортрет, 1939 р.

Проте 24 вересня 1939 р. німецька окупація змінилася… більшовицьким “визволенням” братнього народу. Пристосовуючись до дивної реальності у “Столиці Всесвіту”, у “Республіці мрій”, “Цинамоновому місті”, аполітичний Бруно Шульц малював, траплялося, і пропагандистські плакати. Спочатку на замовлення окупаційної влади він створив масштабний портрет… Сталіна. Полотно вивісили на ратуші, але його одразу запаскудили місцеві галки. Коли автор це побачив, то прокоментував знайомому, мовляв, уперше в житті він тішиться з того, що його твір спотворили. Через кілька місяців нова влада замовила маляру картину під пишномовною назвою “Звільнення народу Західної України Червоною Армією”. Він виконав, але угледівши на полотні занадто багато жовто-синіх кольорів, сталінські посіпаки звинуватила аполітичного єврея в… “українському буржуазному націоналізмі”, заарештували та допитали у відділку НКВС. Того разу минулося…

Ніби нічого в його міфологізованому житті не змінилося, Бруно Шульц вів світське життя, брав участь у кількох виставках у Львові, листувався із майстром епічного роману, нобелівським лауреатом Томасом Манном, співпрацював у Львові з літературно-художнім альманахом “Нові обрії” (“Nowi Obriji”), а також (невдало) із німецькою редакцією Видавництва іноземної літератури в Москві – його німецькомовну новелу “Die Heimkehr” (“Повернення додому”) у Білокам’яній так і не опублікували. Аж раптом Бруно стало не до мистецтв – у вересні-жовтні 1940 р. до такого ступеня загострилася хвороба нирок, що в гебрейському шпиталі (нині – вул. Пилипа Орлика, 8) невідкладною операцією довелося видаляти каміння, а потім тривалий час відновлюватись у Трускавці. За вислугою літ того року педагог міг йти на пенсію, але не мав змоги.

у Трускавці, посередині - Бруно Шульц
У Трускавці, посередині — Бруно Шульц

*   *   *

І Великій Порожнечі здалося, що в “Регіон великої єресі” слід влити нову кров. 1 липня 1941 р. у Дрогобич повернулися фашисти. Школи та гімназії у місті позакривались, навіть оті мізерні 300 злотих, які платили професору малювання, зникли. Бруно Шульц став безробітним.

Дрогобич, депортація єврейського населення міста
Дрогобич, депортація єврейського населення міста

Тим часом відновилися нацистські репресії – всіх євреїв запхнули в гето. На його щастя, художник потрапив під опіку колишнього віденського теслі, а тепер поважного гауптшарфюрера СС (відповідно: унтер-офіцер у Вермахті) Фелікса Ландау (Felix Landau; 1910-1983), поціновувача не лише мистецтва, але й коней та собак. Той залучив митця до малярських робіт. На тему казок братів Грімм належало виконати стінопис у синовій кімнаті на віллі, де мешкав Ландау, а також у закритому казино гестапо, офіцерській їдальні, інших будинках, де квартирували гітлерівці.

Шеф дрогобицького гестапо,
гауптшарфюрер СС Фелікс Ландау

Родина шефа дрогобицького гестапо показово була толерантною до місцевих звичаїв. Наприклад, дружина обершарфюрера СС – Гертруда Сігел Ландау (Gertrude Siegel Landau), який вбивав по 20-30 євреїв щодоби, іноді просто з балкону своєї вілли (нині – вул. Тарнавського, 14), – удень вбиралась в… українську вишиванку…

Навіть не уявляю, як у дитячій кімнаті на віллі ката Бруно Шульц малював казкових принців й інші фантастичні сюжети, розуміючи, що батько цього милого хлопчика щодня розстрілює його співплемінників?

Раптом прилетіла жахлива звістка: 27 листопада 1941 р. у лісі під Бориславом гітлерівці розстріляли багато євреїв. Серед них – добрих варшавських знайомих художника – Анну Плоцкер (Anna Płockier; 1915-1941) та її нареченого Марека Цвілліха (Marek Zwillich). Новина стала страшним ударом для Бруно Шульца: попри те, що Анна була молодша від нього майже на чверть століття, останній рік маляр був закоханий у талановиту художницю. В одному з листів Бруно сповідався коханій:

— Мені вперше пощастило зустріти таке багатство натури, яке ніби не вміщається в масштаб однієї людини.

Накази фюрера були обов’язкові до виконання, тим паче – гауптшарфюрерами СС. Переселення євреїв потрібно було виконати і в Дрогобичі. Із Цинамонового міста Бруно Шульц із родиною переселився у гето, до одноповерхового бараку по вулиці Столярській, 18.

*   *   *

…Свого часу Бруно Шульц виконував деякі роботи у дрогобицькій Хоральній синагозі (тепер – вул. Пилипа Орлика, 6), що була в єврейському кварталі Лани. Спостерігаючи за рисуванням, один ортодоксальний хасид (іншими словами: “той, хто робить більше, ніж від нього вимагає Талмуд”) – запитав, мовляв, чого це він малює в синагозі.

І тоді маляр, котрий був консеквентним юдеєм, відповів:

— Я записую світ, який збирається зникнути.

Сумніваюся, що Бруно Шульц передчував Голокост; скоріше, він усвідомлював сучасність, проходження крізь час купи городян Цинамонового міста, які наївно вірили в надійний захист їхніх священних книг. По смерті міського шарманника слова перестали викликати реальність. Бо ми знаємо:

— Дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність – та, що її створив Митець.

Олександр Рудяченко

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я