Чого боялася Вірджинія Вулф? Ікона фемінізму, яка програла битву з душевною хворобою

0
234

80 років тому наклала на себе руки британська письменниця Вірджинія Вулф. 28 березня 1941 року вона залишила чоловіку передсмертну записку, де скаржилася на погіршення душевного здоров’я і додавала: «Цього разу я не одужаю». Потім вона пішла на річку Уз біля свого будинку, і Леонард Вулф, який прибіг на місце, знайшов лише ціпок письменниці, що плавав у воді.

Історія життя Вірджинії Вулф зараз має надзвичайно актуальний вигляд — якщо вам потрібна ілюстрація до популярних дискусій про фемінізм.

На її тлі більшість сучасників мають безнадійно застарілий вигляд — поки світ сперечався про те, чи може жінка голосувати і чи має право на існування постімпресіонізм, вона стала однією з небагатьох письменниць, які заробляли на життя літературною працею.

Раптові смерті

«Якщо вам важко думати про раптову смерть, не читайте Вірджинію Вулф», — написав кілька років тому літературний критик Крістофер Фізель. Те ж саме загалом можна сказати і про її біографію — раптові смерті рідних і друзів переслідували письменницю все життя.

Її мати Джулія була відома своєю вродою і навіть позувала для прерафаелітів. 1870 року вона залишилася одна з трьома дітьми після смерті першого чоловіка («Він потягнувся, щоб зірвати інжир для моєї матері, і в нього лопнув абсцес; він помер за кілька годин», — писала Вулф у спогадах). Кілька років по тому вона вийшла заміж за респектабельного публіциста Леслі Стівена (його дружина, за словами Вулф, померла наступного дня після їхнього знайомства із Джулією).

Мати Вірджинії Вулф у віці 28 років
Підпис до фото, Мати Вірджинії Вулф у 28 років

Вона народила від Леслі чотирьох дітей. Коли Вірджинії Стівен було 13 років, не менш раптово від ускладнень після грипу померла і сама Джулія. «Джордж [зведений брат] відвів нас попрощатися. Коли ми прийшли, батько, хитаючись, вийшов зі спальні. Я простягнула руки, щоб зупинити його, але він пройшов повз, вигукуючи щось, чого я не могла вловити; розгублений. І Джордж повів мене поцілувати мою матір, яка щойно померла», — писала Вулф у «Замальовці минулого».

Після смерті матері у Вірджинії стався нервовий розлад. У спогадах вона писала, що образ матері переслідував її, поки вона не написала роман «На маяк» у середині 1920-х років. Сестра Вірджинії Ванесса писала, що Вулф у ньому вдалося «воскресити» матір.

«Я могла почути її голос, побачити її, уявити, що б вона сказала або зробила, поки я займалася своїми справами», — писала вона. З її записів, утім, складається враження, що вона не дуже раділа такому «цілющому» впливу роману на себе.

Образ пані Ремзі, що перебуває в тіні свого зайнятого інтелектуальною працею чоловіка, але встигає займатися благодійністю, піклуватися про дітей і є, мабуть, (хоч і непомітно для оточення) найрозумнішим і найглибшим персонажем у романі, дійсно можна сприйняти як оду Вулф своїй матері.

Блумзбері й містифікація на «Дредноуті»

1904 року Вірджинія залишилася під опікою братів, разом вони переїхали у богемний лондонський район Блумзбері. Тобі, який закінчив Кембриджський університет й сумував за старими друзями, почав щочетверга влаштовувати вечори, які подарували Вірджинії безліч цікавих знайомств, а світу — «групу Блумзбері»: інтелектуальний гурток художників, літераторів і філософів, яких об’єднували переважно ліві погляди та несприйняття вікторіанського суспільства.

Сучасникам блумзберійці заявили про себе не маніфестом, як це заведено у будь-якій модерністській течії, а розіграшем військових, що потрапив у газети й викликав грандіозний скандал. Подія отримала назву «Містифікація на «Дредноуті».

Вірджинія Вулф (на фото ліворуч) під час інспекції "Дредноута"
Підпис до фото: Вірджинія Вулф (на фото ліворуч) під час інспекції «Дредноута»

Ідея розіграшу належала аристократу Гораціо де Вір Коулу, який надіслав британському адміралтейству телеграму, повідомивши про підготовку візиту імператора Абіссінії (Ефіопії).

Друзі Коула, серед яких була й Вірджинія Вулф, убралися у східні костюми, прикрасили себе фальшивими бородами і театральним гримом і вирушили з інспекцією на флагманський корабель британського флоту «Дредноут».

Макіяж і бороди не дозволили їм повечеряти під час візиту, і вони послалися на релігійні обмеження, а замість суахілі делегація спілкувалася між собою фразами з «Енеїди» Вергілія. Військовий оркестр не знав гімну Абіссінії, тому зіграв гімн Занзібару. Розіграш удався, але коли за кілька днів про подію повідомили газети, скандал дійшов до парламенту.

Тоді ж Вірджинія почала працювати над романом «Мелімброзія», який потім отримав назву «Морем геть».

Після смерті брата Тобі від тифу, у 1911 році Вірджинія і Адріан переселяються в інший будинок, а одну з кімнат здають Леонарду Вулфу, який нещодавно повернувся з держслужби на Цейлоні.

За рік він освідчується Вірджинії, але письменниця відповіла не одразу. У листах вона пояснювала свої сумніви тим, що не хоче бути просто «доволі щасливою» або дивитися на одруження як на професію.

Ще однією перешкодою для неї стало єврейське походження Леонарда — у листах вона писала про нього як про «єврея без копійки в кишені» (утім, критики досі сперечаються, чи можна вважати її погляди антисемітизмом — зрештою, вона вийшла заміж за Леонарда і мала антифашистські погляди в 30-і роки).

Спроба самогубства і друкарський верстат

Після весілля подружжя збиралося жити на гроші від літературних праць (Леонард писав переважно про політику, але видав і роман «Село в джунглях» за мотивами свого життя на Шрі-Ланці). Вірджинія ж закінчила «Морем геть» у 1913 році, однак її психічне здоров’я стрімко погіршувалося.

За спостереженнями біографів, протягом усього життя вона відчувала підвищену тривожність перед виходом своїх романів. Початок Першої світової війни також спокою не додавав. Улітку її поклали до лікарні, але коли її звідти ненадовго відпустили, письменниця випила велику дозу снодійного, і її ледве вдалося врятувати. Незабаром після цього вони осіли у спокійному (а тоді майже сільському) Ричмонді, щоб, як казав Леонард, урятувати Вірджинію від Лондона та від «руйнівної дезорієнтації» столичного життя.

Леонард Вулф давно планував розмістити на горищі друкарський верстат — зокрема для того, щоб відривати Вірджинію від роботи. У 1917 році вони надрукували перший екземпляр «Двох оповідань», написаних Вірджинією і Леонардом.

Засноване подружжям видавництво «Хогарт Прес» (назване на честь будинку Вулф) мало приємну особливість — письменниці не доводилося змінювати свої роботи, щоб домогтися публікації, і вона могла вільно експериментувати. Крім того, завдяки друкарському верстату у родини Вулф з’явилися нові цікаві знайомства — домашнє видавництво надрукувало, наприклад, нову збірку віршів Томаса Еліота, а також переклади робіт Зигмунда Фрейда.

Одна з численних нових знайомих письменниці романістка Розамунд Леман так описувала Вірджинію в ті часи: «Неймовірно гарна, суворою інтелектуальною красою, з великими меланхолійними очима. […] Вона була високою і худою, з напрочуд витонченими руками». За словами Леман, розмови Вулф були сповнені спогадів, пліток, «екстравагантно химерних міркувань» і серйозних критичних коментарів про книги й картини.

«Своя кімната»

Одне з найвідоміших феміністських есеїв Вірджинії Вулф має назву «Своя кімната» — у ньому вона виклала формулу: «У кожної жінки, якщо вона збирається писати, мають бути кошти і своя кімната».

По суті ж, мова йшла про те, що письменницькій кар’єрі жінок заважають не якісь високі проблеми або відсутність таланту, а цілком собі побутові речі — поганий доступ до освіти, залежне становище і постійна необхідність діяти всупереч — суспільству, родині й державі.

Сама Вірджинія не отримала університетської освіти. Коли її брати закінчували престижні школи, а сестра займалася у художньому училищі, Вірджинія безсистемно вивчала давньогрецьку і дуже багато читала. Можливо, частково через це її погляд на літературу став таким демократичним — у своїх статтях вона прагнула залучити до книг якомога більше людей, незалежно від їхньої підготовленості (одна з відомих збірок її есеїв так і називається: «Звичайний читач»).

Але, повертаючись до «Своєї кімнаті», варто зазначити, що ідеальний приклад такої кімнати у Вулф був. Після переїзду до нового будинку в 1919 році (ще далі від Лондона) до нього прибудували спальню з окремим входом.

Кабінет, у якому Вулф писала, і поготів — був окремим будиночком.

У цій невеликій прибудові у Монкс-гаусі - будинку письменниці - Вірджинія Вулф написала свої найвідоміші твори
Підпис до фото: У цій невеликій прибудові у Монкс-гаусі — будинку письменниці — Вірджинія Вулф написала свої найвідоміші твори

Коли Вулф писала роман, вона обов’язково тримала олівець і папір біля ліжка. Жінка, що куховарила для Вулф, згадувала, що іноді Вірджинія, лежачи у ванній, уголос вимовляла ідеї, які записала вночі, ставила собі запитання і відповідала на них. Коли вона сідала за роботу, то зазвичай писала не за столом, а в низькому кріслі, з дерев’яною дошкою на колінах. Удень вона передруковувала те, що написала від руки вранці.

Дивлячись на будинок Вулф у Сассексі, важко в це повірити, але Вірджинії в провінції не подобалося. Їй здавалося, що вона пропускає все насичене столичне життя.

Туга за Лондоном особливо відчутна у найвідомішому романі Вулф «Місіс Делловей», де місто зображене настільки детально, що маршрути героїв до цього часу дуже популярні (за аналогією з Блумздеєм у Дубліні, у Лондоні є Делловей дей, який відзначають у червні).

1924 року, попри занепокоєння Леонарда, Вулф повернулися до Лондона.

Однак психічні хвороби не відступали.

Почалася Друга світова війна. Вірджинія і Леонард хвилювалися не лише через авіанальоти, але й через можливу нацистську окупацію (Леонард був євреєм, а обидва вони — лівими інтелектуалами). Вони відкрито обговорювали можливість самогубства.

У кінці лютого 1941 року Вулф закінчила «Між актами», але була незадоволена романом і навіть хотіла скасувати публікацію. Вона більше не могла писати, усе глушив «зовнішній гуркіт» війни і новини про війну.

Вона наклала на себе руки 28 березня, але тіло знайшли тільки за три тижні по тому. У передсмертному листі Вірджинія просила Леонарда знищити всі її папери, але він цього не зробив.

Єлизавета Подшивалова

(Стаття подається зі скороченнями — ред.)

Джерело: bbc.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я