Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?

0
357

Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі. Переписане у 1056–1057 роках.

Про найдавнішу рукописну книгу періоду України-Русі в російських джерелах, а також у перекладах інформації з російської в англомовних джерелах можна прочитати наступне:

«Остромирово Евангелие – памятник культуры мирового значения – хранится в Санкт-Петербурге в Российской национальной библиотеке. Эта рукописная книга, созданная в XI в., занимает совершенно особое место в ряду самых важных памятников культурного наследия, составляющих бесценное достояние России.

…Остромирово Евангелие действительно стоит у истоков русской письменности и культуры».

Це інформація з офіційного сайту Російської національної бібліотеки і в ній представлено дві традиційні для ідеології «русского мира» міфологеми. Спростуємо їх почергово.

Перша міфологема називає тисячолітній рукопис «культурным достоянием России» відповідно до старої імперської схеми: Київська Русь – колиска трьох братніх народів, старший брат – російський народ, а відтак уся спадщина тисячолітньої Русі – «достояние России».

На відміну від ідеологічних схем, історичні факти та наукові висновки у цій темі свідчать про інше. А саме: переписувач Остромирового Євангелія – дяк Григорій – був киянином, замовник – Остромир – походив з київського боярського роду і переписували та оздоблювали славетний манускрипт у Києві, в 11-му столітті – тобто за великокнязівської доби української історії.

Цей період в офіційній історії нашої країни сьогодні називають Україна-Русь або Київська держава. Таку назву запровадив видатний історик Михайло Грушевський.

Голова Української Центральної Ради, історик Михайло Грушевський
Голова Української Центральної Ради, історик Михайло Грушевський

Понад століття тому він науково обґрунтував висновки про тисячолітню традицію державотворення, яку Україна веде від Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і яку утворив український етнос:

«Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!»

Варіації на тему «общерусской истории», «общерусской народности», які до сьогодні популяризує російський президент Путін, Михайло Грушевський ще 1904 року назвав «пережитком старомосковської історіографічної схеми» або – якщо пряміше – «баламутством».

Доктор історичних наук Сергій Висоцький у монографії «Київська писемна школа 10-12 ст» (1998 рік) обґрунтовує створення Остромирового Євангелія у Києві, столиці України-Русі, й пояснює так:

«Київську протоукраїнську державу ми називаємо «Україною-Руссю» – терміном, що не має жодного відношення до московської Русі та Росії – пізніших державних утворень, які виникли за інших історичних умов».

Остромирове Євангеліє. Аркуш 2
Остромирове Євангеліє. Аркуш 2

Друга міфологема поєднує Остромирове Євангеліє з «истоками русской письменности и культуры».

Міфи на цю тему систематично поширює і президент Росії Володимир Путін. Так, в одній з останніх заяв він сповістив наступне:

«До XIII века был церковнославянский язык и близкий ему древнерусский язык, на котором писались летописи».

У вже згадуваній монографії доктора Сергія Висоцького є добре пояснення щодо подібних висловлювань: «Необізнані люди, читаючи сучасні історичні праці, часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів Русі».

Отже, перш ніж говорити про справжні джерела мови і письменства Остромирового Євангелія, коротко нагадаємо:

В основі церковнослов’янської (її ще називають старослов’янською) мови – мова староболгарська. Після Хрещення України-Русі 988 року ця мова стала панівною у богослужінні. Але вона була малозрозумілою для вірян і потребувала адаптації. З цієї причини, як пояснює доктор Сергій Висоцький, «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря. Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача».

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві.

«Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою мовну культуру. Саме це і створювало неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».

Аркуш 271 Остромирового Євангелія, однієї з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі. Переписане у 1056–1057 роках
Аркуш 271 Остромирового Євангелія, однієї з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі. Переписане у 1056–1057 роках

Яка ж редакція церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія?

У Національній бібліотеці імені Вернадського ми мали можливість ознайомитись із факсимільним виданням тисячолітнього рукопису і виписати просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Назвемо найтиповіші:

1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…

2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…

3. Тверде закінчення у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ

4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи, убиТИ. їсТИ…

5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець, дівиця…

6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…

7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…

8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у КИєві…

Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія
Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія

Nota bene: У тексті Остромирового Євангелія ми також знайшли дуже давню граматичну форму української мови – форму двоїнируці.

Така форма (дві книзі, дві руці) жила в українській мові від давніх давен і до 1928 року, коли комуністи на догоду «багатомільйонним працюючим масам Радянського Союзу» взялися за штучне зближення української мови з російською і заборонили використання великої кількості слів, синтаксичних конструкцій та мовних форм. Межи якими і ця прадавня форма двоїни. (Докладніше – у книзі професора Лариси Масенко «Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду»).

Отже, названі приклади незаперечно свідчать про українську редакцію церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія і – відповідно – про тисячолітню давність української мови.

І як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко, інакше й бути не могло: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська (її ще називають російською) редакція церковнослов’янської мови почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18-го століття».

Остання сторінка Остромирового Євангелія із записом дяка Григорія. Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі
Остання сторінка Остромирового Євангелія із записом дяка Григорія. Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі
Мініатюра із зображенням євангеліста Луки з Остромирового Євангелія
Мініатюра із зображенням євангеліста Луки з Остромирового Євангелія

І наостанок

Тисячолітнє Остромирове Євангеліє належить до величної спадщини України та українського народу і є унікальною пам’яткою української мови, письменності та культури.

Лишається незрозумілим чому в Україні на 30-му році незалежності ця інформація, немов велика таємниця, замовчується у навчальних закладах, національних музеях та академічних інституціях. А державна влада не звертає на це жодної уваги.

Зате цілком зрозуміло, чому Росія, озброївшись «русским миром», краде українську історію і переписує її під себе. Захоплення українських територій у 2014 році показує, для чого Путін заговорив про «древнерусский язык» і як це використовує його неоімперська політика.

Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти

Джерело: «Радіо Свобода«

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я