***
То не мову мою першу розіп’яли,
то не мову мою іншу геть спаплюжили.
Обступили душу збоченці, вандали.
Оточили тіло чорними калюжами.
Я з вікна свою країну споглядаю,
з-під землі мою сплюндровану оплакую,
то найкраще укриття — слова гойдаю.
І кота годую й скиглю із собакою.
То не мова оніміла і здичавіла,
То не місто розкладається на атоми.
Що зима святила — все весна знеславила.
Сльози-літери солдати за солдатами.
***
«Как по улицам Киева-Вия ищет мужа не знаю чья жинка…»
Осип Мандельштам
Як по вулицях Києва-Вія
Розлилася отрута-війна.
В нашім небі за нами Софія.
Тільки віра, любов і надія.
І стоїть непорушна стіна.
Як по вулицях Києва-Вія
Чоловіка дружина шукає.
Чи озветься зачаєна мрія?
Майже кожний у нас Єремія.
Хто повірить, що Київ зникає?
Як по вулицях-лицях поволі
Божевільна розгулює лава.
І слова безпорадні та кволі.
В місті Верхньому і на Подолі
І Герою, і Богові слава.
Прокоментуєте?
