Денис Струк. Колір утраченого часу

0
82

«Торік через пандемію час був на все, і час став одним з об’єктів творчості», — каже Денис Струк про свій останній у часі проєкт «РяДнина» (його експонували у львівській «Дзизі»). У цій серії, де головними були кольорові смуги, художник міркував про час і способи його вираження. Про це пише zbruc.eu.

Твори «РяДнини» не перші, де художник відшуковував відповіді на ці запитання. Нанизування, накладання, нашарування, кольорів, котрі провадять до розпізнавання чи вгадування певних архе/типових сюжетів і героїв, уже з’являлися у роботах митця.

Тож у розмові з паном Денисом намагалася з’ясувати, коли та як час виходить на-гора, про те, як його виразити, і про те, чиїм є щоденник митця.

Художник Денис Струк, автор проєкту «РяДнина»

— Пригадую, кілька років тому, коли ви приїжджали до Тернополя з виставкою, то мовили, що ваші експозиції неоднорідні. «РяДнина» — дуже однорідна. Власне, вона здається одним великим твором. Чому змінили підхід?

— Мені хотілося створити цілісну візію без украплення тем. Знав, що виставка буде у галереї «Дзиґа», тому орієнтувався на конкретне місце. Простір полотен органічно доповнив відеоряд. Можливо, напишу й музику до цього проєкту.

— Яким мав би бути цей супровід, яким він тепер чується вам?

— Гадаю, це буде довга мінімалістична композиція з постійною зміною тональності.

— І повертаючись до однорідності, — як вона вплинула на роботу з темою?

— У мене не завжди був медитативний настрій для «ряДнини», тому одночасно працював над іншими серіями. Емоції передавав, зокрема, у «Палімпсестах».

— Тобто над «ряДниною» ви працювали тільки у медитативному настрої?

— Скоріше, робота спонукала входити у такий стан.

— До теми часу, нашарування культурних пластів ви підступали доволі давно, зокрема, через серію «Палімпсест», котру розпочали позаминулого року. Чим тема часу торкає вас?

— Зобразити час — це дуже цікаве завдання. Сліди подій, забуте й віднайдене — одне з того, що мене захоплює. Не скажу, що я придумав для себе цю тему, — вона виникла природно. У цих серіях працював над питаннями вібрації кольору, організації хаосу та глибини нашарувань.

— Чому й чим цікаві ці сліди подій, забуте і віднайдене. Що ви віднаходите, коли міркуєте про них і переносите переживання у твори?

— Стільки всього минає безслідно, що хочеться втримати хоч щось.

— «Палімпсест» починався зі спостережень: як по зникненню об’єктів, місце зберігає пам’ять про них. А тепер «РяДнина» — рік у нотатках кольором. В обидвох ви в основі композиції патерни, а рушійна сила — кольори. Перша асоціація, яка виникає, — трансформація архетипів і чогось базового під впливом часу. А яке коло рефлексій виникає у вас, коли говорити про взаємодію кольору та візерунків цих проєктів?

— Трансформація архетипів — це влучно сказано. Я намагаюсь віднайти нове звучання, як в електроакустичній музиці знаходять нові тембри. Для мене тьмяно-золотистий, темно-зелений і кіновар — це колись побачена стара ікона, чорний із вохрою — помальований глек або вибійка. Але для інших це означає інше. Головне — знайти правильні співзвуччя.

— До речі, зауважила, що перша «РяДнина» з’явилася три роки тому. Як сталося, що вирішили повернутися до цього образу?

— Так, у мене й раніше були роботи на цю тему, проте тоді я просто шукав гармонії в поєднанні кольорів і фактур. Нині це перейшло у велику форму.

— І про кольори. В анотації пропонувалося визначити колір свого настрою. Мені здається, можна піти далі, і поміркувати про те, що ми звикли ставитися до кольорів утилітарно, не помічаючи. Тут же вони головні виражальні засоби. І для того, аби звернути на них увагу, аби відчитати їхнє значення для нас, мусимо провести інтроспекції та авторефлексії, бо ж треба помітити різницю кольорів, описати їх. Як робота над проєктом вплинула на ваше бачення кольору?

— Гадаю, фарба стає кольором у поєднанні з іншою чи іншими фарбами. Тому чомусь один і той самий колір може бути, залежно від сусідства, — брудним або шляхетним. Крім того, у цьому проєкті хотів відшукати баланс між контрастом і гармонією.

— Ви наперед визначили кольоровий діапазон, із котрим працювали, чи кольори виникали під час роботи?

— Ні, звичайно, усе робилося спонтанно. Але узгоджуючи з кольорами, котрі вже використав.

— Здається, у «РяДнині» домінує синій. Чому?

— Згідно із законами композиції, певних тонів має бути більше. У моєму випадку — холодних.

— Коли йдеться про щоденники, то зазвичай кажуть, що вони допомагають зазирнути всередину себе та розібратися з почуттями. Чим вам було цікаво працювати з візуальним щоденником?

— Насамперед щоденник — це форма, до якої ще ніколи не звертався. Не сказав би, що мені він допомагає з почуттями. Це просто сліди, ще один спосіб організації хаосу.

— Цікавий аспект цієї щоденниковості у тому, що це не приватний, а мистецький денник. І все ж, наскільки відвертим ви були у ньому?

— Намагався бути відвертим, наскільки це можливо у кольорових смугах (сміється — А. З.).

— І чи є власне сенс у тому, щоби говорити про відвертість, коли перед нами тільки лінії та кольори?

— Річ у тому, що це не тільки щоденник, і не тільки мій. Я лише даю основу, канву для інтерпретації. Якщо хочете — це ритм, а музику ви домислюєте самі.

— Хоча так чи інак, прописування — це заглиблення у тему. Тож які особливості сприйняття часу відкрили для себе під час роботи над цими проєктами?

— Як і смужки ряднини, дні можуть бути вузькими і широкими. Час розтягується і стискається, і не завжди це залежить від нас. Нам лише треба його розфарбувати.

— Є міркування, що в праці час тече по-іншому.

— Що менше працюєш, то швидше летить час, мабуть, так.

— У цій розмові ви часто вдавалися до музичних паралелей, порівнянь кольорів зі звуками. Чому?

— Звуки — це кольори, які ми слухаємо, та навпаки — дивимося ми на музику кольорів.

Розмовляла Анна Золотнюк

Прокоментуєте?