Дмитро Лазуткін. «що ми вимовимо окрім прокляття…»

0
388

ВУГЛЕДАР
 
що ми вимовимо окрім прокляття
на що ми здатні окрім ненависті
щоразу наближаючись до лінії фронту
я хочу взяти в руки автомат замість мікрофона
але кажу собі – ти маєш розповісти про них
я кажу собі – ти тут один такий то роби що мусиш:
став дебільні запитання
вичавлюй емоцію висмоктуй людяність
створюй контент
 
нехай розкажуть
як послизалися на вивернутих кишках
як з каски витікав російський мозок
як всі ми ржали коли вона казала –
це весь інтелект російської федерації який маємо у наявності
 
я замилю ваші обличчя
я прикрию обриси смерті
на фабриці брехні й цинізму
я стану за свій верстат
дмитро лазуткін
онук льотчика другої світової
великої вітчизняної як виявилося – не останньої
який у сім років розпитував діда
чи він вбивав людей своїми бомбами
який у десять років купив газету український націоналіст
який у двадцять років танцював на рейві у майці зроблено в срср
але у тридцять – бився з ментами
і у 2014-му також
хотів понад усе – розвалити табло мусору в шоломі
 
я думаю зараз – що нас усіх єднало
я думаю повсякчас – якими вогнями сяяла наша любов
якими жаринами запалювала планету наша лють
 
ми провалили свої іспити так бадьоро
ми зіпсували свої біографії так грайливо
і ось тепер
коли сатана будить моїх дітей серед ночі
я їду в бусі пофарбованому у зелений колір
з такими ж неадекватами як я
з такими – з якими не соромно й померти
ангелик зі штабу сухопутних військ
якась невимовно красива дівка у військовій формі
розвідник з суворим обличчям
цей народ з поганим музичним смаком
і чіткою громадянською позицією
 
високі дерева нас підтримують
теплий асфальт нас підштовхує
невідомість – зустрічає
тож будемо уважними
будемо наполегливими
бо ставки зроблено
бо крутиться рулетка
і працює камера
 
ми такі охуєнні
що не можемо програти
ми такі охуєнні
що будемо жити вічно
 
 
ДІМ
 
мій дім стоїть у місці біля якого можна гуляти сорок тисяч разів
 
ось я виходжу
розуміючи що в мене будь-якої миті
може влучити ракета незалежно від того
куди я іду
 
прямую до набережної
де не побачиш жінок у босоніжках на підборах
сукні тепер носять разом з кросівками
 
крокую вздовж води
і чую голоси які десять останніх років
переконували мене що головне для чоловіка
добре робити куннілінгус
тепер вони впевнені
що чоловіки мають вчитися воювати
 
дарма я десять років працював язиком
і що б ви не подумали у цей момент
сонце починає сідати
і качки біля берега дзьобають водорості
 
черешня на гілках бубнявіє
кольором червоним
здригається від легкого вітру
ніби
від повітряної тривоги
 
треба з чогось починати
треба записатися на майстер-клас
із тактичної медицини
треба навчитися
врятувати хоча б когось
 
бо мій дім стоїть на чудовому місці
бо біля нього можна гуляти сорок тисяч разів
і видно його з іншого берега ріки
мов на долоні
 
його не візьмеш із собою у мандрівку
мій дім – ідеальна мішень
але у ці теплі дні
у ці дні благословенні
 
нас прикривають фруктові дерева
фруктові дерева нас захищають
 
 
РЕПОРТЕР
 
здіймати руки
і відкривати долоні світу
 
вскривати душі
ніби консерви
 
ми добре вміємо
робити вигляд що
нам все вдалося
 
але перелітні птахи
падають на бетонні плити
оглухлими від
ракетних ударів
 
я запитую
тебе
мій друже
котрий пересидів
у підвалі
весь цей жах
 
що було
з вами?
 
найгірше
каже
це страх
тваринний страх
перед силою яку не можеш зупинити
перед кулями
які стукають
у бетонні блоки
 
страх втратити те
чим жив за що боровся
 
страх усвідомити
що все це не вартує нічого
 
 
що ви відчули коли
бомба впала поруч з вашим будинком?
 
чи знали ви
про що говорити
з тими
хто вдерся у ваш дім?
 
тепер
ви готові вбивати?
 
край хмари
чіпляється за дах
багатоповерхівки
 
мова ночі
вишіптує слова ненависті
 
я продовжую
ставити питання
 
ти що
репортер?
 
вигукує хтось
 
так
я репортер
не сумнівайтеся
 
я розкажу
всю правду
 
 
ГОЛОДНІ
 
виривається курка з рук птахолова
тікає попід парканом до сусіднього двору
 
на четвертий день
вони всі хотіли їсти
ходили селом і забирали все
 
варвари
каже баба галя
сокирою рубали двері
коли не відкрила
я боялася
мене ноги не слухалися
зізнається ніби виправдовуючись
 
автоматними чергами
розганяли
демонів що зачаїлися за лісосмугою
 
троє бурятів
невисокі голодні злі
діти імперії кинуті у пекло війни
неговіркі будди
полишені командирами напризволяще
 
та що ви мене розпитуєте
говорить баба галя
ви до кольки з крайньої хати сходіть
вони його сина пристрелили
попросили закурить а в нього не було
він так і сказав: нема
тепер от і його нема
 
без води без газу без опалення
баба галя чекає тепла і вишиває на подушці Богородицю
 
її голка дрижить
її очі сльозяться
 
крізь потріскане вікно
видно
вишню яка намагається розквітнути
і світ який неможливо
втримати у руках
 
щось же треба робить
а як ще?
повторює –
а як ще…
 
м. Київ

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я