Чеськомовну інформаційну виставку «Лесі Українці – 150», яка знайомить з основними фактами біографії письменниці, відкрили у Празі біля приміщення посольства України до ювілею Лесі Українки.
Про це повідомило Посольство України у Чеській Республіці, пише svitua.org.
Зауважується, що виставка детальніше зупиняється на зв’язках письменниці з Прагою та з Кримом, дозволяє прочитати принаймні невеликі уривки з поезії авторки в чеському перекладі. У ній використано фотознімки, люб’язно надані Музеєм видатних діячів української культури у Києві, та розвідки дослідників Світлани Кочерги та Богдана Зілинського про празькі моменти із життя письменниці та її родини.
«З огляду на суворі епідеміологічні обмеження, які діють у країні, відкриття відбулося без участі гостей. Проте експозиція доступна для перегляду цілодобово для всіх перехожих та охочих відвідати експозицію наживо», – ідеться в повідомленні.
Крім того, у посольстві детально розповіли про зв’язки Лесі Українки із Прагою.
Леся Українка була в Празі лише одного разу, однак це місто відіграло надзвичайну роль у житті її родини. Інформації про її перебування в чеській столиці доволі небагато. Найповніше цю подорож описує дослідниця Світлана Кочерга у книзі «Листи так довго йдуть… Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці в Празі», що вийшла 2002 року в Нью-Йорку.
У травні 1903 року дорогою в Україну з італійського Сан-Ремо, де письменниця лікувалася, Леся Українка разом із молодшою сестрою Оксаною Косач, у заміжжі Шимановською, зупинилася на кілька днів у чоловіка ще однієї своєї сестри – Ольги Косач-Кривинюк – Михайла Кривинюка. Михайло того часу вчився у Празі в Політехнічному інституті.
Мати Лесі Українки – Ольга Драгоманова-Косач – яка намагалася слідкувати за пересуваннями доньок по Європі, дуже хотіла, щоб Леся та Оксана побачили місто, яке, очевидно, справило на неї саму глибоке враження. У листі до Михайла Кривинюка вона писала: «Прага стоїть того, щоб у ній довше бути треба, щоб конечне побули у Пражському Музею. Та ще нехай конечне почують у Празі церковні співи – дуже інтересні».
15 травня Леся Українка відправила телеграму Михайлу Кривинюкові: «Приїжджаємо в п’ятницю о пів десятої вечора». Очевидно, зустрівши сестер на вокзалі, Михайло супроводив їх до свого тимчасового помешкання на вулиці На Боїшті, 12 в районі Прага-2. Настрій у Лесі Українки, мабуть, був тривожний – у Петербурзі заарештували її сестру Ольгу. Та цю тривогу розвіяла телеграма від матері, у якій ішлося, що сім’я очікує повернення Ольги з Петербургу найближчим часом.
Леся Українка пробула у Празі лише кілька днів – на Михайла чекали іспити, до яких потрібно було готуватися. 18 травня, уже готуючись у далеку дорогу в Україну, Леся Українка написала Ользі: «Любая Лілея! Ми думаєм, що ти вже вдома, тож вітаєм тебе. Оце ми всі три швендяли по Празі. Оксана і Михайло ще підуть, а я посиджу. Пиши мені до Чернівець (…). Будь здорова і весела. Леся»
1904 року Ольга Косач-Кривинюк закінчує Жіночий медичний інститут у Петербурзі та переїжджає до чоловіка в Прагу. Тут у молодого подружжя народжується первісток Михайло. Після завершення освіти Михайла вони повертаються в Україну.
Удруге Ольга Косач-Кривинюк повернулась до Праги влітку 1944 року. У Празі на той час уже довший час жила сестра Оксана Косач-Шимановська, якій, очевидно, сподобалося місто ще під час першої їхньої з Лесею сюди поїздки. У воєнні часи сестри Ольга та Оксана проживали у квартирі Оксани на вулиці Ломніцького, однак цей будинок не зберігся до наших часів. Тут Ольга завершувала роботу над своєю книгою про старшу сестру – Лесю Українку.
Сестра Ольга Косач вирушила з Праги далі до Німеччини, де в листопаді 1945 року пішла із життя в німецькому містечку Авгсбурзі. У Празі залишилися тільки сестра Оксана, яка прожила в цьому місті довге життя і знайшла тут вічний спокій у 1975 році. Могила Оксани Косач-Шимановської знаходиться на цвинтарі Страшніце, колумбарій при крематорії, № 5235.
У посольстві зауважили, що матеріал підготовано за книгою “Листи так довго йдуть…”.
Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці в Празі/Упорядкування, передмова та примітки С.Кочерга, післямова О.Сліпушко. – Нью-Йорк: 2002, 308 c.
Прокоментуєте?
