З Ігорем Петровичем Пуппо зналася ще зі шкільних років. Він працював журналістом у молодіжній газеті «Прапор юності». Коли надіслала йому вірші, відповів доброзичливим листом, запросив до редакції, коли буду в місті. Саме він пізніше познайомив мене з відомою вже поетесою, тележурналісткою Наталкою Нікуліною та Віктором Коржем.
Невисокого зросту, чорнявий, великі карі очі. Гарний. Балакучий. Писав вірші як російською, так і українською мовою. У минулому життя його було пов’язане з морським флотом, часто розповідав про свою службу. Дороги у житті тісні. Виявилося, що він був кращим другом письменника, мого земляка Костянтина Пісоцького, з яким разом працювали у Владивостоці. Часто приїздив до Костянтина в гості у Військове. І до мене заходили. Батько пригощав рибою. Разом рибалили.
Ігор Петрович рекомендував мене, ще школярку, взяти участь в обласному семінарі творчої молоді. Вдячна йому. Такі обласні двотижневі заходи для творчих людей були неоціненними подарунками від обласної ради та обкому комсомолу. Жили в пансіонатах, писали, спілкувалися. До речі, і на нараду молодих літераторів України у місто Ірпінь я потрапила відразу ж після закінчення середньої школи з рекомендацій Ігоря Пуппо та Віктора Коржа…
Так от, там, у «Проліску», в 1969-70 роках познайомилася з багатьма молодими талантами та з корифеями літератури. З тих часів знаю Ніну Хіль, Людмилу Левченко. Дружила з поетесами все життя. Людмила навіть у гості у Військове приїжджала. Та й обкладинки для трьох книг обом робила нині заслужена художниця України Людмила Тафійчук.
Господи, як багато було друзів. Жаль, більшість із них уже спостерігає за нами з любов’ю з небес.
Про мене взагалі казали дівчата на курсі в університеті «Для дружби немає кордонів».
А коли Ігор Пуппо надрукував нарис про мою творчість, наче крила виросли. То ж з його подачі я почала друкуватись і в республіканських журналах «Україна», «Ранок», «Прапор», «Дзвін», газеті «Літературна Україна» тощо.
Коли на одній із таких обласних нарад молодих літераторів у Нікополі я познайомилася з нікопольським поетом Василем Козловим, який посів тоді в конкурсі перше місце, виявилося, що маємо спільного друга Ігоря Петровича Пуппо. Коли ми з Василем одружилися, то частенько їздили до Ігоря Пуппо в гості. Він мешкав біля парку ім. Шевченка. Уже на схилі літ, хоча був і не самотнім, жалівся на самотність…То ж нашим приїздам завжди радів. І тоді лунали понад берегами Дніпра наші поезії й пісні…
Олеся Омельченко
Джерело світлини — sites.google.com
Прокоментуєте?
