До 30-річчя НСПУ. Микола Невидайло – людина непростої долі

0
576

На світ Божий він з’явився 14 травня 1923 року.

Вже з малих років його переслідували випробування.

Мусимо констатувати, що більшість народжених на початку минулого століття, ще з дитячих років відчули на собі всі «принади» більшовицького режиму. Багато його ровесників загинули від голодомору-геноциду 1932-1933 рр. Не встигли ті, хто вижив, оговтатися, як розпочалася  німецько-радянська війна. А перед тим була ще й радянсько-фінська війна, військові сутички на Халгін-Голі, спричинені зажерливістю російсько-більшовицького режиму. Мільйони мирних українців поклали своє життя, аби продовжував панувати комуністичний режим в Україні.

Та й після війни кожного, хто хоч якимось чином був запідозрений у зраді чи побував у німецькому полоні, чекала покара від прислужників сталінського режиму. І що вже говорити про тих, хто боровся за незалежність України. Всі вони опинилися за колючим дротом у холодних колимських, норильських, якутських, пермських і, несть їм числа, інших таборах. Бо й сам Радянський Союз був величезним табором безправних, заляканих людей.

Голодомор 1946-1947 рр. додав іще майже мільйон жертв українців до канібальського котла «вождя і вчителя всіх народів» та його прислужників.

Попри все, значна частина українців вижила. І тільки деякі з них, мислячі, освічені й розумні, поміж яких був і Микола Гаврилович Невидайло, не тільки вижили, а й залишили нащадкам описи страшних подій, людського горя і смертей.

Наріжним каменем творчості Миколи Невидайла є події і людські долі в «часи смутенні». Ті події так уклинилися в єство Миколи Гавриловича, що в подальшому знайшли відображення в його творчості.

Ось, наприклад, новела «Сумна пісня про корову». Майбутньому її автору на той час, коли з його сім’єю сталася жахлива історія, було ледве дев’ять років. Та вона так глибоко й чітко закарбувалися в його пам’яті, що через пів віку він створив непроминальний твір про лихий талан не тільки своїх батьків, а й усього трудящого українського селянства.

Можливо, уже тоді в його дитячий душі зародився спротив до гнобителів українства.

Коли ж розпочалася війна, Микола був призваний до війська. Йому та його однополчанам замість справжньої зброї видали учбове знаряддя і відправили воювати з німцями. Більшість із них загинула, а йому вдалося врятуватися та повернутися до батьків. Перебуваючи в окупації, він вступив до лав ОУН. Разом з однодумцями проводив агітаційну роботу, розповсюджував листівки, газети і брошури українського спрямування. Про це – у його творах «Хвилі. Приносини часів смутенних», «Атентат», «Чуєш, Брате мій?»

За два роки німецьке військо під натиском радянської армії відступило.  Верхівцеве зайняли радянці й усіх військовозобов’язаних забрали до армії. Необмундированих і практично без зброї, так званих «чорнорубашечників», погнали на фронт. Із шести десятків «бійців» роти, у якій був Микола Невидайло, відправленої на загибель, живими залишилося п’ятеро та ще декілька поранених.

Миколу Гавриловича теж поранило. Відправили його на лікування в лікарню ім. Мечникова. А там його арештували кадебісти. Десять років так званих «ісправітельно-трудових лагєрєй». Тюремний режим, бараки, дванадцятигодинний робочий день каторжної праці, напівголодне існування, приниження. Аякже – «ворог народу».

«Від дзвінка до дзвінка» відбув покару за злочини, які не вчиняв.

У детективному романі «Права рука Берії» про це правдиво і талановито засвідчив автор. А ще й у повісті «Сі – бемоль».

Вже за «хрущовської відлиги» був реабілітований.  Працював і навчався заочно в Харківському інституті інженерів транспорту. Після закінчення працював на заводі шахтної автоматики. У цей час написав роман про геологів. Та пильні редактори і рецензенти знайшли в ньому націоналістичні ухили і влада заборонила Миколі Гавриловичу друкуватися взагалі.

Лише наприкінці 80-х років, коли комуністичний режим став слабнути, він приєднався до РУХу і вів агітаційну діяльність, направлену на здобуття Україною незалежності.

І тільки тоді, як Україна стала незалежною державою, став публікуватися в письменницьких журналах: «Бористен», «Січеслав» та інших.

У подальшому Микола Невидайло написав іще багато повістей та оповідань. Був прийнятий до лав Національної спілки письменників України, став лауреатом двох літературних премій імені Олеся Гончара та імені Валер’яна Підмогильного.

Помер Микола Гаврилович Невидайло  4 червня 2012 року.

Його син Мирослав зміг вирішити фінансування видання батькових творів. У серпні 2012 р. побачила світ книга вибраних творів «Приносини часів смутенних».

У квітні 2013 р. вийшла друком книга вибраних творів «Динозаври», у грудні 2013 р. – «Нариси з історії України – від прадавніх літ до сучасності, «Буквар патріота України. Публіцистика», у серпні 2014 р. – збірник «Людина людині – вовк».

Творчість нашого земляка знайшла не тільки вдячних читачів, а ще й стала предметом аналізу літературних оглядачів, критиків і науковців.  У 2016 р. вийшов збірник статей «Творчість Миколи Невидайла. Рецепція та інтерпретація».

Доклали своїх зусиль до популяризації творчості письменника земляки-верхньодніпровці.

Центральна районна бібліотека районного відділу культури і письменники району за згодою Правління ДОО НСПУ та за фінансової підтримки Олега Безуса в першій половині 2017 р. організували й провели обласний патріотично-літературний конкурс ім. Миколи Невидайла.

У травні 2017 р. члени журі підбили підсумки, визначили переможців у двох номінаціях. Лауреати отримали не тільки дипломи, а й грошові премії. А ще організатори конкурсу і лауреати побували у Верхівцевській школі, де й до сьогодні пошановують свого видатного земляка.

Твори М. Невидайла легко читаються, викликають позитивні та продуктивні емоції. Навіть, коли йдеться про гіркі й трагічні сторінки історії нашого народу, після прочитання в душі залишаються світлі відчуття. Отже, такі твори мають неабияке значення для патріотичного виховання нашої молоді, і не лише молоді.

Євген Безус

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я