До 30-річчя НСПУ. Спогади про письменника Миколу Миколаєнка

0
433

Сумую… Сумую за Людиною, за Поетом, за Вчителем… За Другом…
У 2019 році виповнився 21 рік від дня нашого знайомства. У літературній вкладці «Первоцвіт» до місцевої газети «Волшебная шкатулка» (де літературним редактором саме і працював Микола Антонович) за січень 1999 року було вперше надруковано два моїх вірші. Радощам не було меж! Я довго вагалась, але наважилася  знову надіслати до редакції добірку своїх творів. У відповідь отримала від Миколи Антоновича схвального листа з пропозицією допомоги у виданні книжки моїх поезій; у цьому листі мене вперше назвали поетесою. Якщо серед вас є той, хто так, як і я, писав «у стіл», самотужки борсаючись на поетичних хвилях, не сподіваючись ані на визнання, ані на здійснення заповітної мрії тримати в руках власну поетичну збірочку – він мене зрозуміє!
 
Зустрілися у редакції газети. Сивочолий красивий чоловік у поважних літах зрозумів мою боязкість і нерішучість, він підбадьорював, розмовляв зі мною як з людиною, що вже добре знається у поезії, якось так ставив питання, що я навіть і не помітила, як усі мої сумніви розвіялися. Я відчула, що ми – споріднені люди.
 
Так почалася наша плідна праця. Ми багато розмовляли, Учитель редагував та коригував мої віршовані рядки; дещо хвалив, дещо перекреслював. Було й таке, що ми довго сперечалися. Я – з наївністю неофіта – намагалася щось довести. Іноді відстоювала свою точку зору, іноді – дослухавшись до думки досвідченої людини – навіть змінювала концепцію твору, а іноді мені було соромно за помилки. Дуже соромно, адже тоді я не мала вдома так багато літературознавчих книжок та безлічі словників, які маю зараз; тоді ще не було інтернету з його можливостями. Майже до всього домудрувалася сама.
 
Тепер, маючи у своєму літературному багажі вісім збірок (до трьох із них передмови написав Микола Антонович) та багато публікацій у журналах і газетах, працюючи у редколегії міжнародного альманаху «Форум», я безмежно вдячна Вчителю за все.
 
Я присвятила Миколі Миколаєнку декілька віршів, їх він із вдячністю прийняв і прихильно оцінив. Один із таких віршів із присвятою (вірш народжений 2001 року) був надрукований у моїй збірці «Вірую!»:
 
ПРИЧАЩУСЬ ВОГНЕМ ЯРИЛА
 
Тяжко, друзі, жити в світі –
без порозуміння.
Серце крає біль щомиті,
не горіння – тління.
Дошкуляють мислі чорні –
адові тортури.
Де ви, Добрі Сили Горні,
сходьте із котурнів.
Роз’їда образа очі,
застує сльозою.
Тепле літо – хтось наврочив –
дихає зимою.
Хоч мої обскубли крила –
лину я за хмари:
причащусь вогнем Ярила,
неба синім чаром.
Я знайду у вищих сферах
сіль порозуміння
і ступлю на гордий берег
творчого горіння.
 
Тепер вже бачу, що вірш не дуже довершений, але нічого редагувати не буду, бо таким його побачив Микола Антонович. А може, саме Микола Антонович і став для мене Ярилом у світі Поезії?..
 
Світлана Поливода, член секції літератури для дітей та юнацтва «Джерело» при ДОО НСПУ

Світлина — krmuz.dp.ua.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я