Кожна людина створює навколо себе певну атмосферу. Надто яскраво це проявляється у майстрів Слова – письменників. Перша зустріч із поетесою Людмилою Левченко дала мені уявлення про атмосферу її творчо-ментального світу. Це лірика, гумор і трохи загадковості.
Мені було 15. Я писала вірші й шукала творчих наставників, прагнула спілкування з однодумцями. Доля, відгукнувшись на це бажання, привела в моє життя Людмилу Григорівну Левченко – поетесу, членкиню НСПУ, керівника літературної студії «Лілея».
Енергійна, різнобічно обдарована людина. Патріотка України. Вдумлива наставниця творчої молоді. Такою Людмила Левченко назавжди залишилася в пам’яті літстудійців.
В українську літературу пані Людмила ввійшла не тільки, як талановитий лірик, але і як авторка чудових поезій для дітей. Її збірка «Стоїть над ружами душа» пронизана щемливим прагненням гармонії. У збірці «Дзвони степу» авторка запрошує читача розділити з нею філософські роздуми. Збірки поезій для дітей («Пташечка-перепілочка» та ін.) – це невичерпне море лагідного гумору, цікавих образів. А ще – ненав’язливі уроки доброти…
Людмила Григорівна мала педагогічну освіту. Багато років працювала з дітьми дошкільного віку. Ця харизматична людина вміла знаходити підхід і до впертого «шибайголови», і до скромної дівчинки. З літстудійцями пані Людмила поводилася доброзичливо й коректно. Навіть тоді, коли робила їм зауваження. Що мені найбільше подобалося в Людмилі Левченко – вона не прагнула зробити з нас, літстудійців, творчі копії самої себе. Поважала право учнів шукати свій творчий стиль і творчий напрям.
Людмила Григорівна мала активну громадянську позицію. Любов до України, до рідної мови, повага до національних героїв і національних символів – усе це було важливою частиною її творчого й людського «я». Пам’ятаю, ми якось удвох гуляли парком ім. Т. Шевченка на День Незалежності. Вона описувала мені якийсь епізод з козацької минувшини. І враз на її очах забриніли сльози… Так багато у цьому моменті…
Людмила Левченко народилася в селі Гавришівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Поетка завжди з трепетом і ніжністю говорила про рідне село. Як гарно вона змальовувала дорогі серцю краєвиди у віршах: «На голубому рушникові неба/ часниковим шовком/ цвіте моє село Гавришівка…». Або ось ці рядки: «Тут все чарує і вража/ Прозорим обширом мовчання/ Стоїть над ружами душа: /Пресвітла, горда і печальна».
Людмила Левченко була залюблена в красу природи. Часом у її рядках реальний світ зливався з фантазійним. Навіть у сумних віршах авторки завжди була життєдайна нотка.
Зараз душа поетки спочиває за Обрієм. А її вірші обіймають український степ, дерева, птахів… І читачів. Нинішніх і майбутніх.
Наталя Федько, член секції літератури для дітей та юнацтва «Джерело» при ДОО НСПУ
Прокоментуєте?
