Українська письменниця Оксана Забужко оприлюднила власну добірку найкращих українських романів ХІХ–ХХ століть. У списку опинилася драма Василя Мови (Лиманського) «Старе гніздо й молоді птахи».
Суспільне Культура зібрало все, що відомо про письменника та роман, який так вразив Забужко.
Хто такий Василь Мова
Василь Мова український письменник, мемуарист, перекладач. Він народився 1 січня 1842 року на хуторі біля Солодкого Лиману неподалік Азовського моря (нині Краснодарський край у Росії).
Навчався в Уманському окружному училищі, Катеринодарській військовій гімназії, а потім у Харківському університеті.
Великий вплив на формування майбутнього поета мало його спілкування з Яковом Кухаренком — класиком української кубанської літератури та другом Тараса Шевченка.
У квітні 1861 року опублікував свої перші вірші у журналі «Основа» та кілька статей на захист поезії Шевченка. Але поштовхом до активної творчості стала поїздка у Київ 1876 року і знайомство з перекладачем та письменником Олександром Кониським.
Твори Мови (Лиманського) друкували в галицьких газетах і журналах «Правда», «Діло», «Зоря», «Світ» та інших. Однак значна частина його текстів була опублікована лише після смерті автора.
Зокрема, драма «Старе гніздо і молоді птахи», яка змальовує життя Чорноморського козацького війська в 1860-ті роки.
Василь Мова (Лиманський). Public domain, via Wikimedia Commons
Творча спадщина Василя Мови
Василь Мова залишив по собі досить багато текстів.
Зокрема, він є автором:
- незавершеного переспіву «Слова про похід Ігоря»;
- інтермедії «Куліш, Байда і козаки» до драми Пантелеймона Куліша «Байда, князь Вишневецький»;
- утрачених текстів — «Російсько-українського словаря» (доведений до літери «І»), п’єси «Тривога»;
- оповідань «Шептуха», «Сякий-такий журавель», «Сердитий поштар», «Каторжний», «Катеринщина», «Роботяги і злодії», «Горпина Погибиха і Вівдя Тараниха», «Городовик».
Він друкував твори здебільшого під псевдонімом Василь Лиманський. Але також підписував як В. Мигуцький, В. Мигученко і так далі.
Про що драма «Старе гніздо й молоді птахи»
Найвідомішим твором Мови залишається драма «Старе гніздо й молоді птахи», яка набула популярності ще на початку ХХ століття.
Олекса Ставицький називає його «інсценізованим романом», Юрій Шевельов — «романом у діалогах», а сам автор у листі до Кониського писав: «…закінчив і потрошку переписую драматичні картини: «Лихо з дітьми!»»
Оскільки перший варіант тексту не зберігся, то датою завершення вважають 1883 рік, спираючись на цей лист Кониському.
У драмі показано життя і побут кубанського козацтва кінця 50-х років ХІХ століття, тобто в останній період його самоврядування.
У центрі сюжету — руйнування родини полковника Пилипа Загреби. На прикладі заможної козацької сім’ї Мова показує розпад «військово-патріархального укладу життя морського козацтва» через безліч зовнішніх обставин. Це і нові форми господарства, і колонізаторська політика у Російській імперії, і насаджування антинародної культури.
Вперше «Старе гніздо й молоді птахи» надрукували у журналі «Літературно-науковий вісник» за 1907 рік (майже через 25 років після написання), і того ж року видали окремою книжкою в Києві.
У 1911 вийшло друге видання у Харкові, але видавець повівся досить вільно з текстом, значно його скоротивши, через що навіть змінився фінал. У тому ж році в скороченому варіанті роман поставили на сцені театру Миколи Садовського в Києві.
Останнє перевидання книжки вийшло в 1990 році у видавництві «Дніпро». Але за часів незалежності її не друкували.
Сторінки з видання 1907 року «Старе гнїздо й молоді птахи» Василя Мови (Лиманського). Violity/palych01k
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом «Повернись живим» для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 окремої механізованої бригади ЗСУ.
