Наша краянка Олена Рутецька – авторка 5 поетичних збірок («Великдень», «Рути цвіт», «Барви життя», «Я з вами не розминулася», «Онучата–маківчата») та 4 прозових (Між двох світів», « Я – син землі, де колисала ненька», «Життєві спалахи», «Думками в юність повертаюсь»). Про це пише tenews.org.ua.
Нещодавно її творча скарбничка поповнилася ще одним виданням, на цей раз – мемуарним. Це перша частина дилогії. Побутує думка, що мемуаристику мають писати тільки відомі класики. Хочу зруйнувати цей міф. Ділитися набутим життєвим досвідом украй необхідно хоча б тому, що він (досвід) у кожного свій і неповторний. Тому може знадобитися не лише для вузького родинного кола, а й для тих, із ким «головному персонажу» доводиться (чи доводилося) спілкуватися у повсякденному житті. Як от у випадку пані Олени, адже за фахом (у минулому) вона вчителька української мови і літератури. Тож можна уявити, скільки учнів було впродовж професійного життя на її педагогічній ниві. Чималенько! Кому-кому, а їм із радістю захочеться ознайомитися зі спогадами своєї вчительки, аби через «крила» пам’яті сягнути проминулих сонячних вершин шкільної пори, зрештою, дитинства. А що вже казати про онуків та правнуків!
Після закінчення філологічного факультету Чернівецького державного університету, працювала на Буковині. Згодом повернулася на маленьку батьківщину – Збаражчину. Рідна земля спонукала до щемливих спогадів. Так виник задум про написання книги «Думками в юність повертаюсь». У післямові до неї членкиня НСЖУ Валентина Лучак-Богдан ділиться враженнями від прочитаного: «Тут ідеться про дитячі, шкільні та студентські роки письменниці, якій довелось жити не лише на зламі століть, а й на межі різних епох. Тим то й вартісна вона з погляду пізнання історичного минулого, традицій українського народу, його коріння. Через призму дитячого світосприйняття авторка знайомить нас із життям мешканців рідного села Красносільці, що на Тернопіллі. Розповіді від першої особи творять той незримий місток між душею оповідача і читача. Книга має цінність як для теперішнього, так і для майбутніх поколінь». Пізнавальними й цікавими є всі розділи, але особливо – «Родинні історії», «Спомини у світлинах». Уражає історія дядька Олени Рутецької – Іллі, якого під час війни забрали німці разом з іншими ровесниками. Про те, що довелось йому пережити і як він згодом опинився у Канаді, ідеться у книжці пані Олени « Я – син землі, де колисала ненька», яка вийшла друком 2019 року. Це був справжній меценат, який допомагав біднішим школярам Збаразької ЗОШ №1, красносільській церкві. Ще й досі у різних містах їздять автомобілі швидкої допомоги з кленом-емблемою, куплені за його гроші. Перед смертю він заповів допомогу рідній школі для преміювання найуспішніших учнів з української мови та історії України. На святі останнього дзвоника та на випускному Олена Рутецька вручає їх від фонду родини Іллі Яремчука.
Олена Рутецька — лавреатка педагогічної премії ім. О. Поповича та літературної премії ім. О. Кобилянської. Активна учасниця обласного літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації НСПУ та у Збаражу. Авторка низки наукових літературознавчих статей.
Валентина Семеняк
Прокоментуєте?
