Галина Пагутяк. Успішний письменник – мертвий письменник

0
629

Коли і далі тебе не чують люди, ти починаєш розмовляти із землею, небом, зірками, з янголами і Богом. Так стають Митцями…

Успішний письменник – мертвий письменник. Це не аксіома і не запрошення до дискусії. Це – попередження. Спробую пояснити. Комусь дах зносить від нікчемного диплому не менш нікчемного конкурсу, і він хвалиться на весь світ. Хтось уважає книжковий наклад і переклади на іноземні мови перепусткою на літературний Олімп, а хтось, наче курка, що знесла яйце, повідомляє, що написав чи пише РОМАН. Блогери називають себе письменниками, а письменники стають блогерами, бо так легше втриматись на публіці. Посполиті ФБ виставляють на публіку свій несмак і примітивність, пишучи відгуки на книжки, здебільшого, на якесь мило… І заздро та мрійливо дивляться угору.Усе, як писав Григорій Сковорода у знаменитій пісні «Всякому городу нрав і права».

А тим часом успіх робить митця ледачим, самозакоханим і наркоманом. І взагалі нещасним. І безплідним, ясна річ.

Не дивіться вгору: там сидять «успішні» – «класики, небожителі», як їх називають. Вони вже давно мертві і просто говорять, як голови професора Доуеля. Їх можна вимкнути, тільки перекривши кисень. Або коли вони помруть природною смертю. «Гроби поваплені» називав таких той же Сковорода, чия дорога ніколи не закінчиться. Він собі йде, бубонить щось під ніс, наспівує і посміхається.

Одержимість – це той двигун, який рухає митця до Божественного, а не до успіху. Коли тебе не чують – ти починаєш промовляти голосніше. Коли і далі тебе не чують люди, ти починаєш розмовляти із землею, небом, зірками, з янголами і Богом. Так стають Митцями. Цей стан одержимості, усамітнення, добровільної самоізоляції  спонукає до вдосконалення. Шлях митця продовжується і після смерті, а поки що йому треба прожити цей день. Бажано без принижень, розчарувань, обману, зі шматком хліба і теплою пічкою. Тільки необхідне. Те, що буде завтра, його не хвилює.

Мало хто зараз на світі розуміє Божественну суть мистецтва, те, що воно потребує жертв, утрат. Хоча на підсвідомому рівні багато хто прагне, щоб Орфей прийшов у той понурий ліс і вивів нас із тваринного споживацько-хижацького стану. Але боїться бути висміяним. Зрештою, людина не є досконалою істотою і знову повернеться у той ліс.

Я читала оповідання про румунську поетесу-емігрантку, яка писала і в Америці рідною мовою, вперто відмовлялась від перекладів, і спалила перед тим, як померти, всі свої вірші. Хай їх читають у небі. Ця поетеса щось знала.

Художник Карло Звіринський у 1960-х роках улаштував у своїй однокімнатній квартирі підпільний університет для своїх студентів, де вони вивчали світову й українську культуру. Єдине, чого він прагнув, це місця, де б міг розвісити свої картини і побачити свою творчість в ретроспективі. Митець хотів побудувати у рідному Лаврові якусь шопу, де б міг прилаштувати свої твори, але не встиг, а може, не мав за що. І його неможливо уявити мертвим, бо він продовжує свій шлях. І повітря наповнене його думками й словами.

Замість написаних здеградованою українською мовою опусів успішних я волію слухати музику віршів Станіслава Вишенського, Сергія Чиркова та інших. Бо вона — той Ковчег, який вще довго буде хитатись на хвилях Потопу.

Мистецтво існує для того, щоби берегти і відновлювати гармонію у Всесвіті. А не для того, щоб задля успіху продавати душу Хаосу.

pahutyak.com

Світлина із сайту Галини Пагутяк: надгробок зі Щирця

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я