Село Тишківці Городенківської територіальної громади, що на Івано-Франківщині, знамените своїм патріотизмом. Про це пише golos.com.ua.
Тут упродовж кількох десятиліть мешкала родина командарма УПА Романа Шухевича. Місцевий осередок «Просвіти» навіть попри свавілля імперської влади та численних окупантів був сильним та ініціативним, прикладом для інших громад. Величавий Народний дім, двоповерхова школа, хати-читальні, бережливе ставлення до історії рідного краю, пошана до культурних діячів та світочів нації. І, звісно, до Тараса Шевченка.
Велику розвідницьку працю щодо рідного села провів історик, краєзнавець та письменник Богдан Купчинський. У своїх дослідженнях вагоме місце відводить і вшануванню Тараса Шевченка. Зокрема, він розповідає про пам’ятник великому поету, який постав у Тишківцях на початку 50-х років минулого століття. Унаслідок об’єднання двох колгоспів ув один, якому й присвоїли ім’я славетного та незламного українця.
«Тодішній директор школи Іван Шлемкевич надав іще австрійську листівку з портретом Шевченка, за малюнком якої видатний львівський скульптор Йосип Миколишин і створив один із найвідоміших пам’ятників нашого села. Його встановили біля колгоспної контори в березні 1952 року. Та видатний поет муляв очі радянській владі. Після перенесення через десятиліття колгоспної контори в нове приміщення у старому будинку відкрили дитячий садок, — переповідає Богдана Купчинського на сторінці у Фейсбуці «Старі та нові фотографії. Тишківчани» її адміністраторка Зоряна Нагірняк. — Шевченко ще певний час постояв у дитячому садку, потім із невідомих причин його демонтували. Постамент розібрали, а бюст перенесли на задвірки. Видовище жахливе — бюст Шевченка був накритий чорним руберойдом та обмотаний колючим дротом. І так він простояв до 1968 року».
Кращі часи настали із приходом до керівництва Тишківською сільською радою в 1974 році Івана Кульчинського. Сільські майстри облаштували площу та зробили новий постамент. У березні 1976-го пам’ятник відкрили у сквері, що в центрі села.
Однак теперішній — то вже оновлений нещодавно, за активного сприяння народного депутата кількох демократичних скликань, нині вже покійного, Анатолія Матвієнка.
Свіжі квіти до пам’ятника лягають часто. Звісно, під час Шевченківських днів у березні, на честь перепоховання на Чернечій горі в Каневі 22 травня, під час відзначення різних історичних подій у селі, від школярів на початок навчального року та з нагоди його завершення, від молодят. І просто — від небайдужих до Тарасового слова.
Людмила СТРАЖНИК, Івано-Франківська область
На знімку: біля пам’ятника Кобзареві 1957 року
Фото з архіву Богдана Купчинського
Прокоментуєте?
