Голодомор в Україні. Як «Торгсин» викачував із голодних останнє

0
263

Один із секретів СРСР полягав у тому, що сталінська індустріалізація від самого початку являла собою величезну авантюру, адже держава, що затіяла дорогий проєкт, була банкрутом, про це пише bbc.com.

Гроші, які дісталися більшовикам від Російської імперії (приблизно мільярд «царських» рублів), у 1919-1920 роках здебільшого інвестували у «світову революцію» — невдалі комуністичні путчі в деяких країнах.

У держскарбниці залишилося 130 млн. рублів золотом — мізерна сума для амбітного проєкту. Тож понабирали кредитів у Німеччині, Англії, Польщі, США, Італії, Франції та інших країнах. У грудні 1925-го XIV з’їзд ВКП(б) оголосив курс на індустріалізацію.

Повертати борги планували експортом сировини і продовольства — переважно зерна. Проблеми почалися 1929-го, коли світові ціни на зерно обвалилися на третину.

Продаж творів мистецтва, який провадило Всесоюзне експортне об’єднання «Антикваріат», давав у середньому 3 млн. рублів золотом щороку. Не вистачить. Власний видобуток золота складав 30 тонн чистого золота на рік — близько 40 млн. золотих рублів.

Кремль запанікував: заборгованість західним кредиторам підскочила з 420 млн. золотих рублів наприкінці 1926-го до 1,4 млрд. у 1931-му. Якщо факт банкрутства стане публічним, радянській владі кінець. Сталіну з оточенням тікати немає куди.

Фатальна обставина

В червні 1931-го, коли паніка в Кремлі досягла піку, радянських людей стимулювали продавати державі золоті царські монети. Приймальними пунктами призначили магазини мережі «Торгсин», що відкрилися рік тому для обслуговування іноземних моряків і транзитних пасажирів.

За три місяці видали новий дозвіл: тепер можна одержувати валютні перекази з-за кордону. Гроші виплачував «Торгсин» (в рублях за невигідним офіційним курсом). Результати виявилися мізерними — в 1931 році «заробили» менше 7 млн. золотих рублів.

Про випиляні гирі та міні-банкети за рахунок магазину навіть публікували карикатури. Підпис: "Вип'ємо, браття, як належить: спочатку з маленької гирі, тоді з великої!" Сатиричний журнал "Крокодил", 1934 рік, №26
Про випиляні гирі та міні-банкети за рахунок магазину навіть публікували карикатури. Підпис: «Вип’ємо, браття, як належить: спочатку з маленької гирі, тоді з великої!» Сатиричний журнал «Крокодил», 1934 рік, №26

Наприкінці 1931-го влада вдалася ще до двох кроків: заснувала трест «Дальстрой», де зеки намивали золото, а також закликала населення здавати «золотий непотріб» (при комунізмі золото втратить цінність) в обмін на дефіцитні товари «Торгсину», до яких раніше люди не мали доступу.

Перше великого зиску не дало (1 тонна золота на рік), натомість друге перевершило очікування: лише перший квартал 1932-го приніс понад 7 млн. золотих рублів. Причому 2/3 цієї суми — від здачі населенням обручок, ланцюжків тощо. Адже у звичайних магазинах хоч конем грай.

Ця обставина стала воістину фатальною: наступні кроки держава скеровувала на те, щоб змусити людей нести до «Торгсину» все, що мають, — для цього слід створити пекельні умови існування.

І створили: саме на голодні 1932-1933 роки припали найбільші показники «виконання державного плану» по золоту.

Тоді ж колосальними темпами з’являлися нові «Торгсини»: якщо в травні 1932-го їх на всю Україну було 26, то в жовтні 1933-го — 263.

Хто стояв у черзі

Значна частина «Торгсинів» розташовувалася у великих містах. Адже там мешкали власники коштовностей з попередніх років: нещодавні непмани (скоробагатьки перших радянських літ), грошовиті лікарі, адвокати, дореволюційний середній клас, колишні домовласники, урядовці та підприємці.

торгсин
Ордер на суму 1 рубль зі штампиком «Киев». Видруковано на фабриці «Гознак» 1932 року

Саме вони здебільшого складали чергу до «Торгсину». А також містяни скромнішого достатку. І селяни, які могли скористатися «Торгсином» у сусідньому містечку, але їхали до великого міста, бо там асортимент кращий.

Та й дурять менше (в цьому вони помилялися).

Біля магазину вишиковувалися довжелезні черги — потрапити всередину щастило не всім.

Отже, людина увійшла до «Торгсину». Спочатку слід здати коштовності (крім золота, з грудня 1932-го приймали срібло, з 1933-го — діаманти, з 1934-го — платину), тобто підійти до оцінщика. Найчастіше він сидить у торговому залі, інколи — в окремій кімнаті. В провінції оцінщик, продавець і директор — одна особа.

За ціною лому

Оцінщик визначає пробу золота (інструкція вимагала не вірити відбиткові на предметі). Перевіряє, чи не підробка. Може взагалі відмовити. Але якщо клієнт поскаржиться, а експертиза Держбанку підтвердить, що золото справжнє, оцінщика покарають частиною заробітку. Тому він працює ретельно, черга рухається повільно.

Антикваріат — табакерки, брошки, сережки, діадеми, кольє, кишенькові годинники тощо — приймали за ціною лому, проте відкладали окремо. Такий товар потім продавали іноземцям за грубі гроші. За виявлений антикваріат оцінщик діставав премію.

Церковне начиння конфісковували: його вважали власністю держави, а здавача — крадієм.

Нарешті оцінщик видає клієнту ярлик з номером. Тепер слід підійти до контролера, який перевірить, чи правильно призначена ціна. Той видає квитанцію, з якою в касі дадуть спеціальні гроші «Торгсину» — купувати можна тільки за них.

хліб
Безпритульні, 1932 рік. Отакої публіки найбільше боялися люди в безкінечній черзі за хлібом.

Ті паралельні гроші — паперові купони з логотипом і номіналом — мали термін дії (кілька місяців) та географічне обмеження: їх приймають лише в тому місті, де видали. Якщо в магазині довгий час немає потрібного товару, мусиш брати абищо.

Можна було продати «торгсинівські» гроші на чорному ринку. Оборудка вигідна: один рубль дорівнював звичайним 6 руб. 60 коп. Це офіційно. На руках — вдвічі-втричі дорожче. А на піку голоду — вдесятеро.

Натомість купувати їх на чорному ринку було ризиковано через підробки. Нізвідки з’явилася й сила-силенна фальшивих фунтів стерлінгів.

Свавілля, та й годі

Попри поширений міф про «изобилие товаров» на полицях «Торгсинів», асортимент закладів дуже різнився. У великих містах — продовольство, одяг, посуд, парфуми, предмети гігієни, грамплатівки з джазом і танго, у провінції — лише борошно, крупа, цукор.

Але й міські магазини не були товарним раєм. Типова картина: свіжого м’яса, птиці, риби катма. Масло низької якості. Цукор у брудних мішках. Макарони з тарганами. Озлоблений персонал, який примушують працювати без вихідних («стране нужна валюта»), а після роботи затримують на політнавчання.

Щоб влаштуватися до «Торгсину», потрібна була рекомендація двох членів партії.

Плюс ретельна перевірка з боку ОГПУ. І що, не махлювали? Ще й як! Обважували, крали, самочинно підвищували ціни, ховали до кишені якусь золоту брязкітку, підхарчовувалися тим, що мали продавати, підробляли бухгалтерські документи (з переліку причин звільнення).

цалик
Створивши селянам пекельні умови існування, влада заперечувала це, перекладаючи провину на «куркулів». Газета «Під прапором Леніна» (Баштанський район Миколаївської області), 19 січня 1933 року

Хоча крім зарплати вони одержували спеціальні продовольчі пайки.

Як не підробляти звітність, якщо функціонери ОГПУ нахабно вимагають відпускати їм товари за звичайні рублі?

І не борошно чи крупи (ця публіка мала продовольчі пайки й не бідувала), а дорогі частування для банкету: французький шоколад, цукерки, печиво, мармелад, а також алкоголь і цигарки. Траплялося, секретарі обкому під час гучного святкування вдома надсилали записки з наказом негайно доставити їм різні делікатеси.

Відмовити? Завтра можна заробити партійну догану або сісти по справі «троцькістів», «шкідників», «шпигунів» (варіантів багато).

Купували переважно їжу

Покупці скаржилися, мовляв, дефіцит продають за умови, що купиш «в нагрузку» ще й залежаний товар. Або дають здачу звичайними рублями.

Нерідко продавець зважував на око — мовляв, бракує повного комплекту гир. Траплялося, гирі були на третину випиляні зсередини. Бракувало обгорткового паперу.

цалик
Жоден працівник «Торгсину» не хотів би опинитися на допиті в ОГПУ. Сатиричний журнал «Крокодил», 1933 рік, №32

Прості громадяни купували переважно борошно і крупи. А як цього не було, то не було і черги. Також попит був на цукор і жири.

Восени 1932-го, в пік голоду, 89% куплених товарів — їжа. В першому кварталі 1933-го — 94%.

Що сильніший голод, то ризикованішим ставав похід до «Торгсину». Безпритульні по 5-10 осіб підстерігали того, хто виходив звідти, вибивали з рук хлібину, могли вирвати з вух сережки, зірвати капелюха — і врозтіч. Інколи розбивали вітрину, хапали, що є, й давали драпака.

Активізувалися й професійні крадії — заходили начебто «подивитися», але примудрялися щось сховати під одягом. А кишенькові майстри витягали гаманці в роззяв.

Вигідніше експорту

Протягом найголоднішого 1933 року «Торгсини» висмоктали з людей коштовностей на суму, еквівалентну $57 млн. Цифра, як на ті часи, астрономічна. З них приблизно $13,1 млн. дала Україна.

За підрахунками професорки Університету Північної Кароліни Олени Осокіної, продажі «Торгсину» були Кремлеві важливішими за експорт. Адже золото скуповували за цінами, нижчих за світові, а товари на полицях коштували дорожче, ніж за кордоном.

голодомор
Три тисячі голодних робітників Миколаєва не давали «Внєшторґу» вивозити за кордон харчі з місцевих продовольчих складів. Газета «Свобода» (США), 11 серпня 1932 року

Приміром, у першому півріччі 1933-го «Торгсин» продав хлібофуражні продукти на суму понад 39 млн. золотих рублів, а в разі експорту виторг склав би лише 7,6 млн. золотих рублів. Ось чому було вигідно тримати містян голодними, а в селян забирати все до останньої зернини.

Те ж стосувалося продажу текстилю, хутра, взуття. Тільки співвідношення з експортом було не 5:1, як у зерна, а меншим — 3:1.

Разом із тим, чимало відвідувачів «Торгсину» згодом згадували про нього як про спасіння. Адже з трьох можливостей — купити пуд борошна в «Торгсині» за 3,60 рубля, у спекулянтів на ринку за 150 рублів чи померти з голоду — перший варіант виглядав ліпшим.

«Торгсини» закрили в лютому 1936-го. Іноземці туди давно вже не навідувалися (дипломатів, іноземних інженерів, консультантів, фізиків, хіміків-коксовиків, які працювали на радянських заводах, обслуговувало інше об’єднання — «Інснаб»), а населенню, яке вижило, не стало чого нести.

На головній світлині — Харків, черга до «Торгсину», 1933 рік. Фрагмент фото з Національної книги пам’яті жертв Голодомору в Україні

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я