8 травня Україна і світ відзначили День пам’яті та примирення, вшановуючи полеглих у Другій світовій війні. В ефірі «Радіо Культура» літературознавиця та перекладачка Роксолана Свято розповідає про художні та документальні твори української літератури, які варто прочитати для осмислення одної з найтрагічніших сторінок в історії людства загалом та України зокрема. Про це пише suspilne.media.
Друга світова війна була переживанням фактично для кожної української родини, але власне літератури, яку ми активно читаємо сьогодні, залишилося не так багато. Тут варто подивитися на ситуацію, в якій українська література входила в Другу світову війну. Це була література знекровлена. Буквально напередодні було знищено цілу когорту українських письменників, і фактично через це сьогодні залишилося дуже мало текстів, написаних всередині війни, які б ми читали без якихось обмовок.
Художня література
Безперечними лідерами серед авторів про Другу світову є Олександр Довженко з його «Україна у вогні». Повість було написано у 1943 році, тобто у самий розпал війни. Її краще читати разом із його щоденниками 41-45 років – щоб розуміти ту драму, в якій знаходився сам письменник.
Друга постать – це Олесь Гончар із його новелістикою періоду Другої світової війни, наприклад, твір «Модри камень». На жаль, звичні для багатьох «Прапороносці» чи «Людина і зброя» – це надто заідеологізовані тексти, і вони не дають об’єктивного погляду на події війни.
Ще одним тогочасним письменником, творчість якого вважають однією з вершин української лірики ХХ століття, є Леонід Первомайський. Другу світову він пройшов як воєнний кореспондент. Окрім письменницької діяльності, вів радіоефіри, які дуже подобалися фронтовикам. Цікаво, що за походженням Леонід Первомайський (справжнє ім’я Ілля Гуревич) був євреєм і українська мова письма була його свідомим вибором, не таким очевидним на той час.
Щодо сучасної поезії є збірка Маріанни Кіяновської «Бабин Яр Голоси» – вона про інший вимір тих подій і отримала Шевченківську премію. Це та література, яку також дуже важливо читати, щоб зрозуміти, чим ще була Друга світова, якої для багатьох читачів, можливо, ще не існувало.
Олександр Довженко
Документальна література часів Другої світової
На думку спадає «Щоденник» Аркадія Любченка. Він був у двадцяті роки членом угруповання «ВАПЛІТЕ». І цей щоденник 41-45 року вийшов друком уже в еміграції. Цей текст є в чомусь дуже проникливий, надзвичайно цікавий своєю документальністю, тому що там точно і детально фіксує цей період його життя. Це історія людини, яка з приходом німецьких військ не поїхала в евакуацію. Він залишився в Харкові. Пізніше поступово просувався на Захід разом із маленьким сином.
Є цінними спогади Юрія Шевельова «Я-мене-мені… (і довкруги)». Вони написані пізніше, проте цей період окупації і просування на Захід у чомусь перегукується зі «Щоденником» Любченка. Шевельова цікаво читати ще й з позиції розуміння, як жилося представникам культурного світу: чим вони займалися в цей період, що відбувалося з цими людьми. Там є цікаві пасажі про Олеся Гончара, який був учнем Юрія Шевельова.
Також цікавим є документальний роман Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Це спогади очевидця, який дитиною був у Києві і дуже детально у 60-их роках описав те, що відбувалося в нього на очах. Це досить складна для читання, але важлива література про Другу світову війну в українському контексті.
Юрій Шевельов
Тема війни в літературі шістдесятників та сучасників
Усі письменники-шістдесятники були дітьми війни: Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський. Григір Тютюнник писав про досвід дітей, які виростали в умовах повоєнного світу, – це є лейтмотивом його новелістики. Для сучасників події тих часів є дуже віддаленими. Окрім Оксани Забужко, Марії Матіос і Софії Андрухович, теми війни торкався Юрій Винничук у своєму романі «Танго смерті». Хтось сприймав його захоплено, хтось критикував, проте це твір, який яскраво змальовує події Другої світової війни у Львові.
Ліна Костенко
Тема війни ніколи не втрачає актуальності. Тому що насамперед вона розкриває цінність людяності, свідомості та хоробрості. Це може бути Україна 1939 року або Україна 2014 року – письменники продовжать переживати трагічний досвід усього суспільства і підбирати нові правильні слова. А через кілька років ми зможемо прочитати в літературі про сучасні події і здивуватися їхній схожості з далеким минулим.
