відаю імені щойно збіглої сльози
*
як міг прилинути з-поза високих стін
зів’ялий листок щоб отут вмерти і метелик
насінини аби ніколи не прорости і як
ми люди важкі долею і безкрилі дісталися
сюди адже неймовірно
*
життя жовтого листочка що потрапив до
тюремного дворика триваліше у людському
серці аніж його побратимів на камені міста
*
поряд зі стіною плачу нерушимою стіною
стіною смерті та іншими є ще одна цілком
реальна це та до якої усім єством я припав
намарно сподіваючись вчути твоє дихання
*
Господи як ненавиджу цю загиджену мухами
жарівку за сіткою хоч би раз поринути
у провалля темряви у порожній як небуття
сон без віконець у світ всього раз бачив
як гори виповнялися то синню то зеленню
ніби хтось переливав у них рідини
*
хіба не з твоєї ласки Боже головний гріх
зухвальство стало найбільшою чеснотою
для поета
*
дай мені змогу найдорожча бути почутим
як чую голос дітвори з вулиці ячання
трамваю на розі воркування горлички скрегіт
ключів аби сказати це не тільки моя вітчизна
вона також кожного з вас
*
слова вітчизна і матір такі близькі що
між ними хіба може вміститися сльоза
*
та зима була напрочуд сонячна і мавши
годину вільного неба над головою я вираховував
урок у школі яка за декілька кварталів
школярко забудься на мить глянь
на це радісне батькове небо
*
яка ти прекрасна у прощальнім вікні чомусь пригадується
як наша доня називала ікони віконами
*
сім днів творіння за цими мурами сім днів
мертвоти отут на тиждень зі мною без паперу
без олівця без всякого сподівання на окрилену думку
*
надибуючи ледь видимі помітки не сумніваюся
чия рука їх залишила ожививши двохтисячний
підтекст катулла це тільки ти усе старіється
під сонцем окрім поезії навіть сам вислів
про старіння
*
подайте замурованому в келії останню милостиню
одну скупу мелодію один маленький
хорал баха всього через вулицю світяться
вітражі органного залу ростуть гучні
склепіння крихту музики винесіть
*
два тижні не підозріваючи я замешкував
разом із вбивцею частував його помаранчами
колядували на Різдво два тижні посміхався до нього
нині вже певно нема його серед живих
простіть мені мамо і тату зґвалтованої
у львівських ярах я також батько дівчинки
*
ця тиша не для нас для цвіркунів і вартових
*
я не можу сказати цей вірш для шуфляди
хай вилежиться до слушного моменту і не
тільки тому що вірш не пишеться і стола
нема зі шуфлядою але й надія на слушний
час надто мізерна
*
маю жаль до цієї чужої землі вона також
родить квіти за якими я плачу
