Ігор Курилів. Втомилася душа згасаючої ночі…

0
105

***

Втомилася душа
згасаючої ночі
німіли очі
сну шукаючи
якби я знав причини моїх втрат
що самосієм квітли буйно
а нині мовчкома
вирискують за мною
і точать мов деревину
голодний черв
спитати б в Нескінченного
чи не позбавив Він мене
своїх щедрот у гніві
та обезволює якесь заціпеніння
 
***
Фіранка біла
мирт зелений у вікні
і чорна квітка родимки
потонули в очах моїх
шукали пальці душу
в клавішах рояля
і таїнство це підносилось
аж до ясних покоїв Неба
 
Все в попередній прожиті зосталось
та ще не скоротала свого віку
приблудливість томливих мріянь
що в зрілості самотності моєї
незряче серце чуйно огортає
хочу в житті такої чистоти
щоби вона світилась в темноті
 
***
Очей жагучих полум’я
в червневій липовості ночі
як пристрасті Венери
у прославляннях поетичних Сапфо
 
***
Я отвердів
прогірк увесь
відносить час мене
на мілину
вимовчливо засіюю
паперу біле поле
один як нота та
що випала із ладу
якого в світі
вже давно нема
лиш хлань щоденна
догризає збайдужінням
і дні згорають
наче не було їх
важке похмілля
від життя такого
приходить час
гіркого прозрівання
 
***
Коли зіллюсь з зорею
в чорних водах неба
тоді й прийде початок
всіх моїх начал
я повернусь в якийсь із днів
після великого дощу
шукати святість
у людських обличчях
 
***
Все менше прибуває
більше убуває
життя міцнішого
насичується слабшого життям
стара соснина у місцині тихій
жертвоприноситься
поліном для вогню
такий у світі споконвічний лад
 
Безвладний я
над світовим абсурдом
в щілину Всесвіту
втискаюся незримо
анафемований чудій
у наготі душевній
що ладний тішити себе
за марноту житейську
 
***
Зимова повня
над поснулим світом
землиці чорний хліб
змащений білим смальцем
і я вже білий як зима
і важчаю із кожним днем
чепію тихо наче те останнє
ще неопале яблуко в мороз
 
***
Вкраїнська ніч
у синіх снах
велична тиша поля
зір не полічити
і ти вся в білому стоїш
серед шовкового колосся
мов вирізьблена генієм
Мадонни статуя смиренна
 
Що путнього зробив я
в вереміях літ
життя потрачене на пошук
квадратури кола
час невблаганний
мов із цівки ґвера
димком розсіявся
що я й не вгледів як
 
***
Можливо що в останній раз
я бачу цю зорю далеку
можливо завтра
вона щезне назавжди
а місяць на небесних луках
виблискує погордою німою
і боса по росі
плететься тінь за мною
не в силі я відвадити її
хіба судилось лиш скоритись
 
***
Чола мереживо густе
нема кінця думкам
вони як маятник
що повертається затято
вслухаюсь в арію виття
сумного вітру за вікном
якийсь приховується підступ
у тонах її гнітючих
що шибають у серце
мов розряджений вольтаж
то совісті божок
все торгає мене настирно
поставши з забуття
перед душі очима
 
***
Душі моєї нуд як флажолет
диявольської скрипки Паганіні
то давнє так мене батожить
висмоктує мов костоломний біль
тривожуся разом зі світом
присмучений людським здрібнінням
звідкіль береться ця потворність
чи то у кожного своя Голгота
 
***
Різдва гуцульського святочність
вузька стежина у снігах
сріберна січка сіється
з морозно-місячних небес
ідуть поштиво на всеношну
богомольці вірні
в сентиментальних німбах свіч
зринає літургійне аріозо
то голос панотця
аж під склепіння лине
в печері Вифлеємській
народивсь Спаситель
 
***
Світ ні хороший ані добрий
він лиш такий як є
він про життя яке минає
серед непевності людської
тягнусь словами в вертикаль
у прагненні осердя світла
нехай би хоч по нитці павука
я денно й нощно возноситимусь до нього
щоби не настромитись у потрощах
на вістря списів зіржавілих
 
***
Більш не шукаю я того
чого ніколи не було
і мерзну в ніч оголену
на вітрі під деревами старими
а зорі підсміхаються глумливо
коли кажу про себе вголос
чи западаю у гучливу кантилену
невтихомирений до пісні української
 
На листю вже рубці жовтаві
звелися нанівець лани злотоколосі
бреду осамотіло без мети
і точаться з душі слова нечутні
від ошуканств підступних звідусюди
я став обкраденим на віру
бо все важливе не завжди
помітним є одразу
буваєм ми заскорі на прихилля
що так нещадно нас разить
 
***
Нізвідки біль опік
і нудить щось під серцем
я сам уже боюся
монотонії своєї
біг часу припасовую до себе
і стійко поринаю у будення
мов настобурчений будяк
торкнутися якого колько
як добре що хоч пам’ять
є ще з ким ділити
 
***
Коли настане час
до перевозу готуватись
я все невиказане заберу у схрон
на вічність та під Божу варту
щоби не бути споневаженим
за той прихований сізіфів труд
щоби словам не довелося
свідчити за мене


 “Українська літературна газета”, ч. 1 (293), 15.01.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я