«Ми з Горьким попали в сінематограф і нас будуть показувати. Може, колись і в Чернігові покажуть. Кумедна історія», — гордо повідомляв рідним у листах Михайло Коцюбинський. За мотивами творів письменника знято близько одинадцяти фільмів.
Анастасія Сарапина розповідає про три знакові сюжети та чотири стрічки, які увійшли в історію українського кіно.
«Fata Morgana» (1931) та «Кривавий світанок» (1956)
За мотивами повісті Коцюбинського «Fata Morgana» зняли не один кіноматеріал. Першою була однойменна стрічка режисера Бориса Тягна, учня Леся Курбаса. Знімали на студії «Українфільм» у Києві, у 1931 році картина була завершена. В основі сюжету постає українське село під час революції 1905–1907 років.
«Fata morgana» знімали як німе кіно, багато епізодів реалізовано з такою технічною майстерністю, що слова були б зайвими. Сюжет, написаний Михайлом Коцюбинським, сприймався кожним глядачем по-різному і кожен убачав у повстанні як користь, так і загибель. Невблаганна жорстокість сцени самосуду нині видається провіщенням усіх прийдешніх бід XX століття з більшовицькою революцією, війнами та репресіями.
Психологія персонажів у творах Коцюбинського передалась і на екран, насамперед їхнім ставленням до речей: бунтар Хома Гудзь силою трощив кілком триногий рояль, Андрій Волик, перейнявшись бажанням помсти, розбивав вазони з квітами, Панас Кандзюба, прагнучи взяти хоч що-небудь, схопив жіночу сорочку без рукавів і коробку зі старим іржавим залізом; Меланка бережно збирає насіння, сподіваючись засіяти своє поле.
Зважаючи на ідеологічні питання, порушені у творі, на Київській кіностудії зробили нову, звукову екранізацію. Фільм вийшов у 1956 році під назвою «Кривавий світанок», режисером якого виступив Лесь Швачко, учень Олександра Довженка. До організації стрічки запросили й актора Івана Миколайчука, який допомагав на знімальному майданчику. Музикy до фільмy написав Борис Лятошинський.
«Тіні забутих предків» (1965)
Знайомство Михайла Коцюбинського з Гуцульщиною розпочалося під час першої поїздки до Криворівні влітку 1910 року на запросини відомого фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка. Ті емоції, що захопили Михайла від зустрічі з місцевими мешканцями, пізнання їхнього побуту, традицій, мови, заклали основу твору «Тіні забутих предків».
Зачарувався Гуцульщиною і Сергій Параджанов, який став режисером однойменного фільму. Сценарій він писав разом з Іваном Чендеєм, упорядником закарпатських казок, проте в кінцевий версії фільму Івана в титрах не було. На головні ролі режисер призначив Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову.
Фільм розповідає про два гуцульські роди, що вже багато років ворогують. В атмосфері озлобленості й помсти зароджується чиста, світла любов Івана та Марічки, що належать до ворожих сімей. Іван змушений піти на заробітки, Марічка в цей час гине в річковій безодні. Герой намагається забути кохану, але у нього це не виходить. Не допомагає й одруження на вродливій Палагні. Тільки в передсмертному маренні Іван віднаходить своє щастя.
Параджанов прискіпливо стався до зйомок фільму: він закохався в текст та гуцульську культуру і хотів втілити всю красу й трагедію твору Коцюбинського. У фільмі можна побачити багато обрядів Гуцульщини. На зніманнях було багато місцевих жителів, які контролювали автентичність постанови. Проте гуцулам не сподобалося, що Параджанов вирішив одягнути під час сцени весілля на шию нареченому і нареченій ярмо, адже такої традиції не існує. Однак епізод у фільмі зберегли. Але Параджанов говорив:
«Фільм не з’явився на порожньому місці. Був великий класик Коцюбинський. Вражений красою Карпат, він створив своїх Ромео і Джульєтту, поетичну притчу про кохання. Пам’ятаєте картину Тіціана, на якій зображено двох жінок — «Любов земна і Любов небесна»? У моєму фільмі це Марічка і Палагна».
4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму. Перед початком показу на сцені виступив Сергій Параджанов. Потім слово взяв Іван Дзюба та сказав:
«У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді».
Виступ йому зірвали. Показ фільму все ж розпочався, але у перерві між частинами Василь Стус встав із промовою та закликав: «Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!». Так і відбувся перший показ фільму «Тіні забутих предків».
«Татарський триптих» (2004)
«Татарський триптих» режисера Олександра Муратова став першим у світі фільмом мовою кримськотатарського народу.
В основу сюжету фільму покладено «Кримські оповідання» Михайла Коцюбинського, а саме три новели – «В путах шайтана», «На камені» та «Під мінаретами». На головні ролі режисер запросив акторів Сімферопольського татарського театру: Ірину Салагаєву, Яну Ляхович, Ахтема Сеїтаблаєва, Рената Юнусова, Мустафу Куртмуллаєва, Ельмара Аблаєва.
Три фрагменти з побуту кримськотатарського народу початку XX століття об’єднані в одну широку картину. В основі сюжету — три жінки, доля яких складається по-різному і водночас поєднана одним болем.
Одна з героїнь змирилася зі своїм таланом, вийшовши заміж за нелюба. Народжує дітей, знаходячи в них утіху, втім, у снах відвідує коханого.
Друга — сміливо йде наперекір звичаям і гине у хвилях такого рідного й водночас суворого моря, яке поєднало з коханим навіки.
Третя ж не хоче сидіти в «золотій клітці», чекаючи, доки продадуть за отару овець, як її подруг, але, боячись батьків, не підтримує обранця, котрий вирішив боротися з пережитками.
Ці історії не тільки розповідають про кохання та нездійсненні мрії, а й демонструють невігластво, обмеженість, нерозуміння та суперечності того середовища, в якому живуть героїні стрічки.
