«Книги Якова» — роман Нобелівської лавреатки Ольги Токарчук. Історія формування єврейських єретичних рухів у XVIII столітті стає ниткою, що зшиває час і простір, територію Польщі та України, католицизм, іудаїзм та іслам. Персонажі чекають на прихід нового Месії, що порятує світ і об’єднає різні релігії та народи… Про це пише day.kyiv.ua.
Польській письменниці Ользі Токарчук Нобелівську премію в галузі літератури 2018-го присудили за «нараційну уяву, що з енциклопедичною пристрастю представляє перетини кордонів як форму життя». Хочеться розповісти про героя однієї з книжок цієї авторки, яка якнайкраще засвідчує правомірність наведеного формулювання.
ПОЯВА МЕСІЇ
«Книги Якуба, або Велика подорож через сім кордонів, п’ять мов і три великі релігії, не рахуючи малих» це трохи більше, ніж 900-сторінковий фоліант, який побачив світ у 2014 році й одразу привабив увагу критиків та читачів.
Цю книжку письменниця писала протягом семи років. У процесі читання стає зрозуміло, чому так довго — читача дивують глибокі знання автора й увага до дрібниць, застосовані, щоб правдиво відтворити події майже 300-літньої давнини. Події, описані в книжці, мають свій початок на Поділлі XVIII століття, що в той час перебувало в складі Речі Посполитої. У зв’язку зі своєю специфікою, книжка концентрує увагу на житті єврейської людності, їхніх традиціях і віруванні. У той час вони були одними з основних мешканців краю, а отже, теж невід’ємною частиною української культури та історії, що свідчить про притаманну віддавна українським землям мультикультурність. У цьому, крім іншого, важливість книжки Токарчук для сучасної України.
Головним героєм книжки, навколо якого обертається вся сюжетна лінія, є історичний персонаж Якуб Лейбович Франк, творець секти свого імені в юдаїзмі. Крім головного героя, книжка «залюднена» іншими історичними персоналіями, які мали вплив на політичне чи інтелектуальне життя тогочасної Польщі.
Життя Якуба Франка настільки насичене і багате, що дає письменниці поле для здійснення тієї великої подорожі, яка винесена в заголовок Книги.
Народився він 1726 року в Королівці чи в Бучачу на Поділлі. Коли хлопчику був заледве рік, його батьки мусили перебратися до румунської Валахії, бо сповідували сабатіанство (одна з юдейських сект) і зазнавали через це переслідування з боку ортодоксів. Власне тому юний Якуб виховувався як сефарді, однак уже тоді перебував під впливом сабатіанства. У 1750 році він навчався в кабаліста і мудреця Ісаахара в Смирні, його вчитель був послідовником Барухї Русо (якого сектанти вважали другим пророком по Сабатаю Цеві, а тепер його прихильники чекали на третього Месію).
У цей час Якуб також активно займався торгівлею, часто бував у справах у Стамбулі, активно брав участь у теологічних дискусіях. Пізніше він одружився на дочці купця і видатного сабатинського теолога Єгуди Ха Леві Тови з Нікополя в Північній Болгарії, що, певно, позначилося на його дальшій діяльності. Молода пара перебралася жити до Салонік.
1754 року талановитий оратор, харизматичний лідер Франк відкрив у Салоніках власний дім науки і швидко назбирав учнів. У їхній присутності на Якуба «зійшов» Святий Дух. І невдовзі все Поділля довідалося, що з’явився новий Месія.
ШЛЯХ ДО 12 УЧНІВ
У 1755 році Франк повернувся на Поділля. Тут він дуже швидко здобув популярність у прихильників сабатіанства. Його популярність серед останніх була прямопропорційна антисимпатії серед євреїв-ортодоксів. Вони все шукали привід позбутися новоявленого пророка. І Франк не забарився його дати — стало відомо, що зустрічі, організовані ним для послідовників, мають багато спільного зі звичайними оргіями. Франкістів притягнули до суду, однак їхнього лідера як підданого Оманської імперії депортували. Після цього всіх прихильників сабатаїзму почали жорстоко переслідувати, євреї-ортодокси їх прокляли і виключили з громадського життя. Випадок уявнив стару істину, що немає пророка у своїй Вітчизні, а також показав, що рух прихильників Якуба Франка став потужним, що так просто його вже було не заспокоїти.
До того ж франкісти користалися підтримкою багатьох польських вельмож, бо заповідали свій перехід у католицизм. Усі, особливо польські духовні, дуже тішилися перспективою отримати таких нових вірян і за це готові були багато їм прощати. Зокрема, польське духівництво розсудило, що священна книга франкістів Зохар важливіша, ніж Талмуд. 20 червня — 10 вересня 1757 року відбувався грандіозний диспут за участі консисторського суду в Кам’янці-Подільському, у якому виступали 19 франкістів і 40 рабинів. Судді, у підсумку, визнали правоту антиталмудистів. Франк у диспуті не брав участі.
Як контратаки на євреїв-ортодоксів франкісти звинуватили останніх у ритуальних убивствах, у питті крові християнських немовлят. Оскаржених жертв франківських інтриг від тяжкої кари врятувала лише смерть місцевого єпископа.
Сам «Месія» Франк, щоб убезпечитися від атак традиціоналістів, разом із тестем і своїми прихильниками на Балканах перейшов у іслам.
Однак польське духівництво так легко не хотіло втрачати бажану здобич і намовили короля Августа ІІІ Саксонця, щоб він гарантував контрталмудинцям право безпечного перебування в польській частині Русі, ще й пообіцяв їм відшкодування за пережиті гоніння. Франк радо скористався обіцяними привілеями і 1758 року повернувся до Речі Посполитої, оселився в місцевості Івання недалеко від Хотина. Тут він знайшов собі 12 товаришів, що взяли собі імена євангельських апостолів, і нагадав усім, що після Баруха і Сабатая, власне, він є третім Месією, утіленням Ісуса. На догоду своїм покровителям, він оголосив, що дорога до звільнення веде через католицизм, а хрещення гарантує безсмертя. Польське духівництво могло торжествувати — послідовники Франка почали масово приймати католицизм. Щоправда, епідемія, що розпочалася невдовзі по цьому, трохи підкосила авторитет «Пророка».
ХРЕЩЕНИК КОРОЛЯ АВГУСТА
Послідовники Франка знову взяли учать у диспуті, організованому поляками у Львові, який їхній очільник проігнорував. Натомість він прийняв християнство у львівській Латинській кафедрі 17 вересня 1759 року, отримавши християнське ім’я Йосип. Однак уже 18 листопада 1759 року він повторив процедуру хрещення в більш відповідних декораціях — цього разу в Архікафедральній базилиці мучеництва Святого Івана Хрестителя у Варшаві, а його хрещеним батьком став сам польський король Август ІІІ.
Отримавши своє, католицький клір привідкрив очі й по-новому подивився на діяльність Якова Франка, зокрема, він зауважив, що його вчення має дещо єретичний характер. Можливо, їм не сподобалось, що цього разу «12 апостолів» Франка були молодими привабливими жінками. Внаслідок суду, що був організований в 1760 році, Франк опинився в ув’язненні в Ясній Гурі, де провів наступні 13 років. Що ж, злети і падіння бувають у кожного, зокрема й у похресника самого короля. У цей час в очах своїх послідовників Франк видавався справжнім мучеником, і багато з них приїздили до Ченстохови, щоб відвідати свого Месію. Той і собі, думаючи про майбутнє, вислав свої посольства по всій Європі, навіть до Росії. За своє звільнення він обіцяв росіянам навернути 200 тис. євреїв у православ’я. За допомогою російських військ у 1773 році він отримав свободу, змінив віру на православ’я і виїхав із Речі Посполитої спочатку до Брно, потім до Австро-Угорщини.
1775-го він отримав авдієнцію в імператриці Марії Терези і заручився її прихильністю. Юна дочка Франка, його прихований козир і велика надія, за чутками, стала коханкою сина імператриці Йосипа ІІ. Останній, однак, коли сам посів цесарський трон, оголосив усі секти в межах імперії поза законом. Рішення імператора змусило «Пророка» на переїзд у Оффенбах-на-Майні, де він отримав титул барона і замок, у якому й відійшов у вічність 1791 року. Розкішне життя Франку гарантували регулярні фінансові надходження від його послідовників із земель Речі Посполитої. Його прихильники якийсь час громадилися навколо його дочки Єви, однак згодом розпорошилися по світу. Польські дослідники стверджують, що рух франкістів існував до 1870-х років.
Ось така непересічна біографія, пов’язаного з Україною юдейського релігійного діяча стала основою праці Ольги Токарчук. Робота захоплює ґрунтовністю дослідження політичних, культурних, релігійних, географічних аспектів тогочасного життя, всеосяжністю думки, майстерністю втримування уваги читача протягом цілого процесу читання.
Яніна БУТЕНКО
Газета: №52, (2021)
Прокоментуєте?
