Юлія Бережко-Камінська: «Мию волосся, а наді мною — гради свистять…»

0
613

Мию волосся, а наді мною — гради свистять,
Небо гуде голосами вогню і заліза.
Піняться хмари.
Пінна землі кам’яниста гладь,
Чорною кров’ю скипають її порізи.
А волосся під пальцями стишене і м’яке.
Травами пахне — любистком і розторопшею.
І холонуть ті пальці, поки жаске піке
Над головою робить ракета…
А коси довшають,
Перепрочитується наново пів життя,
Аж до форзацу білого, аж до задуму…
Як невчасно затіяла я миття —
Тут, під градами!
Чи такий мені судний день — обернутись в дим?
Чи така мені доля — бути до скону жінкою?
Коси мию.
Й зі мною тріпоче дім
Кожною балкою, аркою і цеглинкою.
Мию волосся — затято, як навісна,
А довкола — місто вогнем захлинається зопалу.
Та коли затихає —
Бодай на трохи —
Бачу — стоїть весна
Сива геть,
Як і я,
Наче — з попелу…

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я