Юрій Кириченко: «Читайте поетів… Вони – і лелеки, й орли…»

0
114

СИВИЙ ЧОВНИК СЛОВА
 
Білила хату моя біла матінка,
А я малий був, наче в полі маківка…
Просив матусю взять мене на руки,
Бо поруч дибуляли чорні круки…
Матуся круків квачиком шугнула,
І гвардія чорнокрилів спурхнула –
На вишняки, в ошаття зелен листя,
А день – на мене білим сяйвом лився…
Матуся, хату білячи, співала,
Де треба, вдатним жестом шпарувала…
На серці в мене біло миготіло:
Ще чорнокрилля в нього не влетіло…
…Дивлюсь на хату: де ж матуся, мати?
І нічим серця щем зашпарувати…
…Літа-літайленки, лелеки й круки з саду,
Ведуть мене на сповідь в цю баладу…
А неня бачить все, але – не чує:
Її душа – у безмірі кочує,
На сивий човник слова очі мружить…
…За сволоком – біленький квачик тужить…
 
 
   БАБУСЯ СЕРАФИМА:
БАЛАДА З ХРЕСТИКОМ
        НА ПОЛОТНІ…
 
У душі – каганчик блима,
Сутемінь, а видно – все:
Ось бабуся Серафима
Полотно на став несе…
Босі ноги, гожа врода,
Ув очах живе Христос:
Щира гілочка народу,
Котрий вийшов з чистих рос…
Днина бабці – серцю зрима,
Полотно її – святе.
В небі грім на хмарку грима,
Льон в очах ясних цвіте…
Гей, бабусю, гей, бабусю,
Наче лід – в ставку вода.
А в одвіт з небес: „Юрусю,
Молода я, молода…“
Спогадання, як ридання:
Очі витер, і – нема.
Забарилось виглядання:
Бабця в зорях – не одна…
Зірка Долі – незгасима:
Глянеш в душу, там – вогні…
…Світить бабця Серафима
Хрестиком на полотні.
 
 ТРИ ЗМРОКИ,

СХОЖІ НА ТРИПТИХ, ЩО – З НІМОТИ

Тумасу Транстремеру
 
1. БАЛАДА, ЯКА ВЧИТЬ ПРИХИЛЬНОСТІ ДО ЧИТАННЯ
 
…Читайте поетів… Вони вам розкажуть, як жить,
Читайте поетів… Читайте великих поетів…
Учіться у них правдочолості творчо служить,
Немислима кількість у них і падінь, і злетів…
Читайте поетів… Вони – і лелеки, й орли,
І сойки в розгіллі… А тільки не миші, не миші…
В блакитному небі всяк ловить їх щире „курли“
В громах сивобрових чи в сонцем вперезаній тиші…
Читайте поетів… Вони на планеті краси
Шерифи обов’язку і полководці надії…
Візьміть в своє серце їх помисли і голоси,
І хай вони служать добру маніфестом до дії…
Читайте поетів… Вони не зурочать ваш світ,
Підіймуть на крила роковані й віщі потреби…
Їх день і їх вечір – у безміри слóва привіт,
Нема на щитах їх ні плісняви, ані ганеби…
 
2. МОЛИТВА ПРО ТВОРЧІСТЬ
 
…Знов прокинувся з мороку вірш чужини,
Щоб озватися в зодчому слові…
На любові і смутку – лиш сніг сивини,
Підлість з зрадою? Ті – на полові…
Хто не їв хліба в мóроці і в туманí,
Хто його не кришив на злих бруках,
Той нехай не торочить стовусто мені,
Що молитва – конаюча в муках…
…Знов прокинувся з мороку хліб самоти,
Знов підсів до чужої скатéрки…
…Ти прости мене в горі, кохана, прости:
Мої вірші? Банальні химерки!..
Хто їх візьме на спит? Хто в життя поведе?
Хто впізнає під ранок в розп’ятті?..
…Кажуть: знову, не десь там, Святитель гряде,
Штивне місце чи ж нам при багатті?..
…В слові – смути не май… Лиш вогонь і росу,
Лиш Вітчизну і лицарство змагу…
…Той, хто, стиснувши біль, не зурочив красу,
Не вантажив гризот в колимагу…
…За туманом – туман… За бідою – біда,
За химерами – знову химери…
…А молитва про творчість завжди молода,
І мовчать при ній зайди й Ґомери…
 
3. ВІРШ З ЕМІҐРАНТСЬКОГО НУРТУ
 
…Вірш – не вчився на еміґранта,
Занехаяв свої щедроти…
Не відкупиш їх у ґаранта
І за гордий німб з позолоти…
Не до шмиги йому визнáння,
Сухарів би та супу миску…
Десь чекає його кохання
На дні мороку, що – без приску…
Самота налягла на груди,
Мов коршак – на сумні повіки…
…В цій країні чудові люди,
Та не пустять і до повітки…
Що їм зайда з чужого дому,
Що їм вірші його без хліба:
Сповідаючи злу судому,
Хто прозріє з чужого німба?..
…Вірш не вчився чужої мови,
Його й власна знобить-кошмарить…
…Еміґрант, кочегар від змови,
Зморшки з скронь тут не всім розхмарить…
В еміґранта є чемна бритва,
Він щетину як-небудь впора,
І напише три вірші ридма
Під портретом у Нільса Бора…
…Світ – не проти чужої ласки,
Але ласка… вона… за бакси,
За ніщо її від любаски
Не одержиш: конкретні такси…
Еміґранту – це все відомо,
Тому й вірші – пси горезвісні…
…Облягла гіркота в три томи,
А слова в ста печалях – різні…
 
02. 07. 2015 р.

Кириченко Юрій Іванович народився 15 січня 1954 року в селі Копані Васильківського району Дніпропетровської області в сім’ї вчителів. Закінчив філологічний  факультет Дніпропетровського держуніверситету. Працював кореспондентом обласної газети „Прапор юності“, був редактором Дніпропетровського облтелерадіокомітету. Завідував Кабінетом молодого автора Дніпропетровської письменницької організації, керував обласним літературним об’єднанням  імені П. Т. Кононенка.

Автор понад 50 поетичних книг: „Каліграфія весни“ (1979), „Яблуня для тебе“ (1986), „Сонячна криниця“ (1989), „Брама спраглого степу“ (1991), „Післямова до розп’яття вуст“ (1992), „Кохання в пеклі“ (1992), „Окрушини поранених зірок“ (1993), „Серце в сорочці з любистку“ (1993), „Хліб з громів і райдуг“ (1993), „Карбування золотом душі“ (1994), „Вінчання в храмі болю“ (1995), „Прозріння круточолих літер“ (1995), „Поклик струни в тумані“ (1996), „Кава з ворогами“ (1997), „Примножений вогонь“ (1997), „Чорний шоколад – для білих мишей“ (1997), „Дари Господні“ (1998) та багатьох інших.

Член Спілки письменників СРСР із 1984р.  Із 1984 по 1999 рр. – член Спілки письменників України. Делегат IХ, Х (I Незалежного), II з’їздів письменників України. Із 2001р. – член Регіональної Спілки письменників Придніпров’я (РСПП), Міжрегіональної Спілки письменників України, Всеукраїнської творчої спілки,,Конгрес літераторів України“, Міжнародного співтовариства письменницьких спілок (МСПС). Член Національної спілки журналістів України. Керівник Центру „Свобода слова“, президент Літературного фонду імені Павла Полуботка.

Кавалер орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня та Святих Кирила і Мефодія (2008). Лауреат Всеукраїнських та Міжнародних літературних премій: ім. Володимира Сосюри (2006), ім. Володимира Даля (2007), ім. Бориса Грінченка (2008), ім. Тараса Шевченка (2009), ім. Григорія Сковороди (2009), ім. Михайла Матусовського (2009), ім. Юрія Каплана (2010), ім. Бориса Антоненка-Давидовича (2011), „Золота шпага сатири з тризубом та алмазами з копалень царя Соломона“ (2011) та багатьох інших. Нагороджено Золотою медаллю української журналістики (2014).

Юрія Кириченка знають як сатирика, критика, публіциста, перекладача. Вірші поета друкували на сторінках газет, журналів, альманахів, колективних збірок. Активно друкувався за межами України.

 Проживав у Дніпропетровську та Києві. Життя поета як лицаря української честі та гідності обірвано у Дніпропетровську 5 грудня 2015 року.

 Галина Шевченко, біограф поета

На гравюрі художника-графіка Василя Хворостапоет Юрій Кириченко

У публікації збережено авторську орфографію і пунктуацію.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я