Йдеться про черговий допрацьований випуск краєзнавчого видання «Село Млинок. Погляд у минуле» авторства Анатолія Гудзенка, Лариси Кириченко та Віктора Титара.
Тільки-но віддрукована книжка — ще із запахом друкарської фарби… Як приємно тримати її в руках! І, мабуть, у сто крат приємніше, коли, незважаючи на повномасштабну війну в нашій країні, руйнування довоєнного укладу життя, друком виходить гарна українська книжка, зміст якої просякнутий любов’ю до рідного краю, до своєї малої батьківщини!
Перший тираж видання побачив світ у квітні 2016 року. Щедро ілюстрована, з повнокольоровим друком книжка на понад 400 сторінок, у якій можна знайти цікаву інформацію про заснування села, про його історії — сумні та радісні, а головне — про людей, які його будували та розвивали, про те, як складались їхні долі, тісно переплітаючись із минулим та сьогоденням Млинка та навколишніх сіл колишньої Млинківської сільської ради.
Через два роки, у травні 2018-го, книжку перевидали. Її доповнили понад ста тридцятьма сторінками матеріалу, більш упорядковано за тематикою. А на початку цього року було зроблено чергове замовлення її додаткового тиражу. Як і минулі рази, спонсором видавничих витрат став фермер, а нині – ще й депутат селищної ради від ПП «Слуга народу» Віктор Титар.
Та коли вже замовлення було відправлено в друкарню, у плани втрутилось всенародне горе під назвою «війна». Звісно ж, були переживання, чи вдасться довести справу до кінця?! Чи працюватиме друкарня, чи буде в неї можливість видати книжку, кошти за яку вже були заплачені. Тож дуже приємною несподіванкою став дзвінок від видавця з новиною: «Книжка віддрукована, можете приїжджати забирати…».
Думаю, зважаючи на зацікавленість читачів, книжка «Село Млинок. Погляд у минуле» збільшуватиме свій тираж, не раз видаватиметься, а можливо, — і буде доповнена багатьма матеріалами сьогодення. Але, мабуть, найбільш цінним буде саме нинішній тираж, який видавався в Кременчуці в період, коли в ньому, як і в багатьох містах та селах нашої багатостраждальної України, зривалися смертоносні ворожі ракети.
Тож і в полум’ї війни українська культура, яка так дратує рашистів (як, до речі, і все українське), виявляється набагато живучішою за міф про російську «наднацію».
Руслана СОРОКА,
редактор газети «Придніпров’я», депутат селищної ради
Фото надано автором
Прокоментуєте?
