Крим у сучасній українській літературі — огляд тем і книг

0
92

Письменники та літератори починають обирати найкращі твори про півостров для збірки «Кримський інжир». Антологія стане вже четвертою. Все про Крим — так описує «Інжир» його укладач Алім Алієв, інформує «Дом» .

«Антологія включає фактично чотири частини. Перша — це поезія та проза українською мовою про Крим, друга — поезія та проза кримськотатарською мовою, третя — це взаємні переклади, і четверта — це дитяча література. Таким чином ми спробували охопити досить сміливо різні відгалуження літератури, щоби продемонструвати всю палітру», — каже фундатор проєкту «Кримський інжир», заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв.

Звернути увагу українських авторів на тему Криму: його сьогодення та історії, кулінарії та культури — саме з цією метою було видано перший «Інжир». Алієв вважає, що про Крим пишуть і говорять замало.

«Кримськотатарська література перебуває у стагнації, і з’явилася ідея створити літературний конкурс, щоб подивитися, наскільки люди готові писати, наскільки люди готові надсилати свої роботи. Як ми побачили, авторів, які пишуть про Крим і про яких ми не знали, і український читач не знав, їх багато», — коментує засновник проєкту «Кримський інжир».

Частина текстів «Інжиру» написана українською, частина — кримськотатарською. Більшість тих, хто живе на півострові, сьогодні її не знають, а писати, публікувати і читати кримськотатарською — значить не дати мові канути в Лету. Кримчани зізнаються:

  • «Ну, якби були курси у нас десь тут недалеко, я б із задоволенням пішла вивчати татарську мову. У мене сусіди були татари, дуже приємні люди, і я з ними дружу досі».
  • «Річ у тому, що навіть молодь — татари кримські, вони самі не знають своєї мови. Я іноді питаю: як буде, наприклад, гора чи щось. Вони кажуть: «Ми не знаємо». Доводиться їм в інтернеті шукати».

Не лише художні, але й історичні книги про Крим може знайти читач на стелажах бібліотек та книгарень. Невже Крим — споконвіку російська земля? Чи правда, що кримські татари — зрадники? Чи справді півострів став частиною України незаконно? На ці запитання у книзі «250 років фальші» читачеві відповідає Сергій Громенко.

«Я зосередився на тому, щоби боротися з міфами, які поширювала російська пропаганда про Крим. Вони упаковані в три великі кластери. У першому перебувають ті міфи, які стверджують єдність та нерозривність історії Криму з росією. У другий кластер потрапляють ті міфи, які відкидають зв’язок кримських татар із Кримом. Ну і до третього кластеру потрапляють ті міфи, які відкидають зв’язок України з Кримом», — розповідає про свою роботу Сергій Громенко.

Як складалася історія насправді, знають лише свідки. Роман «За Перекопом є життя» Анастасії Левкової — це розповідь про події на півострові через призму особистих історій. Книжку опублікують наступного року. Її герої — кримчани, які розповідають про різні періоди свого життя у Криму.

«Цей роман дуже ґрунтується на інтерв’ю з очевидцями, тобто я розпитувала людей, як вони навчалися у школах кримських у 1990-х, що говорили їхні вчителі української мови та літератури і російської мови та літератури, у яких рухах вони брали участь тоді, якою було їхнє студентське життя, наприклад, у Сімферополі», — каже письменниця, кураторка літературного конкурсу «Кримський інжир» Анастасія Левкова.

Після 2014-го з-під пера українських авторів вийшли кілька десятків романів, повістей і навіть казок про півострів, а ще — п’єса «Крим 5 ранку». Виставу вже побачили у Києві та Варшаві. На черзі — глядачі у Берліні. «Крим 5 ранку» — це п’єса про те, як жили і про що мріяли ті, кого російська окупаційна влада безпідставно закрила у в’язницях на десятки років.

«Більшість українців вважають втрату Криму власною втратою. Я не виняток. Я відчуваю справжній біль від несправедливості, що сталася, я сумую за Кримом, я забороняю собі про нього думати, але, загалом, я можу без нього жити. А є люди, які не можуть жити без Криму. Які за нього століттями борються, вимолюють і знову втрачають. Які тримаються за свою землю як за суть свого існування. Це кримські татари», — каже драматургиня Наталія Ворожбит.

«Дике літо в Криму», «Крим, який ми любимо», «Після Криму», «Втрачений острів», «Кримськотатарська кухня», «Люди сірої зони» — це далеко не повний перелік українських книг із запахом моря та хвої, про героїчну та трагічну долю регіону. Видавці зізнаються: хотілося б більше, але головне — це не чтиво, а якісна та яскрава література.

«Важко було зрозуміти, як підійти до теми Криму. Крим кримськотатарський, це зрозуміло, але кримськотатарська історія, фольклор і культура — це для нас дещо екзотично. Українці зараз набагато більше знають про кримських татар, і вони окремі слова вже вживають, бо знають їх, вплітають кримськотатарський фольклор у книги», — каже Анастасія Левкова.

Нерідко можна почути, що книги, пісні та картини під час війни не є актуальними. Письменники та літератори, навпаки, переконані: якщо не за культуру, історію та людей, то за що ми тоді боремося.

kanaldom.tv

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я