У зруйнованих будинках сплять зруйновані мрії.
Вони вже ніколи не проснуться й нікуди не полетять.
Ті, кому належали, додому вже ніколи не прийдуть.
Не віднайде адресатів після війни поштар.
На розбиті віконниці й потрощені меблі дивляться зі стіни блаженно вцілілі лики — Ісус і святий Миколай.
Недопиті на столі кава і чай зберігають в собі пам’ять про чиїсь м’які губи. Сумують за вмілими пальцями клавіші фортепіано.
Заблукалий вітер збожеволів од видовища: роздмухує попелище спалених ворогом Святих писань.
Дитячі забавки мовчать дитячими голосами. У їхньому мовчанні — історії тисяч страждань.
Мчать потяги зі сходу і півдня на захід.
У торбах дорожніх принишкли таємниці життів. Пережите й побачене пошматувало серця, як вовк голодний здобич, і пописало обличчя зморшками, як снаряд знищений ґрунт.
Пес охороняє дім, у який ніхто вже не повернеться: йому в ньому присутність господарів завжди жива.
Мандрують Україною Душі воїнів і людей, в яких відібрали життя. Захищають народ свій від жахливого сатанинського зла.
Весна, захмеліла від згарищ і крові, бреде, як блудниця, по вкраїнській землі. І сіє в надії, що щось таки вродить.
Від голоду хоче народ цей спасти: йому ще кохати, синів й доньок зачинати. Історію роду нащадкам нести…
Прокоментуєте?
