***
Нарешті листопад – і раптом лист опав,
І задощило враз… Дерева, як химери…
З високого горба котилася журба,
Скрутилася клубком, лягла посеред скверу…
На осені рядно ще мостить дощ листки,
картатий мовби плед витворює із бруку.
Як Великодній дзвін, мов краща з намистин,
останній впав горіх – і звук роздався лунко.
Нарешті листопад… Тримай мене, тримай,
Тумани розстели, туманам сивим сиво…
Тумани, як воли… Ще трохи – і зима
у ретязі скує природу неквапливо.
Хай буде осінь ще! Лише не дорікай…
Хай знає цілий світ, що я тебе кохаю!
А поки листопад, тримай і обіймай,
Мій соняшнику, мій… далекий тихий раю!
***
Трави росяні,
Свіжість вранішня.
З медоносами –
Запах прянощів.
Йде до осені
Серпень впевнено.
Без запрошення,
Поміж стернями,
Огудинням,
Кукурудзами…
Луг з туманами
Стали друзями.
Ой, лелеки вже –
Ген до вирію.
І не байдуже,
В кого віруєм
Вертикалями,
Горизонтами….
Осінь-ткаля нам
Витче зонтики.
Зачекай ще мить,
Пані Осене,
Бо душа тремтить
Травам росяним.
НАШ САД
…Кімната нам заміниться в квітчастий сад…
(Б.-І.Антонич)
Мовчати несила: любов то чи шал?
А кров так пульсує, як соки кленові.
І липне наш сад, наш вимоклий сад:
Кора до кори; тісно звукам у слові.
Поглянь: он з гніздечка злітає пташа!
Ти міцно стискаєш і руки, і стан…
І знати б, коли вже бруньки стануть цвітом?!
Чекаєш вина: росте виноград.
Прощаю вину, аби щастям зігрітись…
Цілуй же так ніжно й жагуче вуста!
А руки – мов ріки, і сад вже розцвів.
Тіла сплетемо, наче пруття ліани –
Наш сад стане раєм під щебет птахів,
Ми лишимось в ньому кохані, коханий…
І вийдуть нестримні річки з берегів.
***
Ми зустрілися в червні у шелесті трав,
Серед стиглих шовковиць і тихого плеса.
Подорожником легко й так ніжно припав,
Ліг спокійно на зранене серце.
Обіймав, мов стелив липи цвіт і жасмин.
Рана гоїлась, гоїлась – й зникла дощенту.
На м’яких споришах губить вік часоплин…
Ти моє найгучніше крещендо!
Ти піано моє… Тихий подих роси,
І порада, і втіха, розрада й натхнення.
Ти, напевно, у Долі мене попросив,
Діяв чари у ніч рівнодення:
Руту-м’яту зривав, звіробій, бузину…
Ми дозріли уже, щоби вірші писати.
Серед тисячі мрій маєш мрію одну –
Звідусіль лиш до мене вертатись.
***
Із вранішніх туманів ти виплив, наче мрія.
Десь обізвалась чайка – і плюскіт по воді.
Наснилося, либонь… Ще ніч. Іще зоріє.
Он зачепивсь за комин місяць-молодик.
Нам дихається легко. Й самі – неначе руна.
Рої гудуть бджолині – пора уже медів.
Торкаєш неквапливо душі моєї струни,
І чути дзвінко клекіт в лелечому гнізді.
Живицею по венах, мов по гіллі сосновім,
Стікатимуть цілунки – і вибухне озон.
А небо розцвіте бузково й барвінково,
і листу шелестіння,
і трелі солов’їні,
і цвіркуни на сіні
зіллються в унісон!
***
Я дарую тобі росу,
Перший промінь нового дня,
Літній ранок, озер красу
І з хмаринки прудкого коня.
Я дарую тобі туман,
Той осінній, що мов чаклун.
І джерельце, й океан,
Шелест листя і шепіт струн.
Перший сніг – ось! Лови! Він твій!
Я дарую тобі Різдво,
Віру в казку, здійснення мрій,
Теплу ковдру (одну на двох).
Я дарую тобі сльозу,
Й чисте небо, голубе.
І веселку, і навіть грозу!
Я дарую тобі себе.
м. Луцьк
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
