Він – поляк. Ґураль із польських гір. Із його хати видно на Татри. Золотисті, у сонці. То блакитні, криштальні, то в тумані, напівпрозорі. Я кажу йому, ось я тут, прийшла. Стою на порозі хати твоєї. Щоби залишитися тут із тобою. Назавжди. Забути про дім свій. Я зостануся тут у краї твоїм. На Подгалю. У бацувці, гірській хатині. Ходитиму на Турбач. У П’єніни, підніматись на Тжи Корони.
Він усміхається, а твої Карпати, полонини. Кринта, Скупова, Угорске. Як ти без них, хіба зможеш. Недовго, певно.
Я знову до нього. Ось я стою перед дверима твоїми. Прийшла. І стукаю. Щоби залишитися назавжди з тобою. У твоїй стороні.
А мова.
Я кажу, ось я мовлю до тебе німецькою. І англійською. І ти розумієш. І у відповідь мовиш до мене також словами цих мов. Бо знаєш.
Залишаю для себе свою українську. Ти – польську. І ми ще маємо гуцульську й гуральську. Чи не вистачить. Мало б.
Він, ось сонце полуднє подгальське виціловує гаряче тім’я твоє зледеніле. Воно відігріє тебе якнайдужче. І ти забудеш про дім свій, про хату.
Однак, гляди, тут сонце також заходить за гори. Ховається за Татри. І ночі бувають темні, непроглядні. І ти скажеш, чому не спинив і не стримав. Сплутав, зв’язав із собою, хоч і любов’ю безмірною.
І я дивлюсь йому в очі, блакитні і ясні. Які добрі, глибокі, без дна. І сльози рікою. Із очей моїх.
Бери, кажу, і виведи мене із краю твого, щоб назавжди. Аж ген за гори, що так високо. Інакше сама вже не втраплю у землю, що моя.
Він бере свій рюкзак і виходить за браму хати своєї, і веде мене довго й терпливо у гори за руку, залишаючи позаду свій край – Новий Тарґ і Лопушну.
І дорога веде нас через ліс і поля. Через скелі, бескиди. Де узгір’я і схили. Дунаєць внизу із плотами для сплаву.
І сходимо вниз із П’єнін на Косьцєльсько. Щоби звідти – до Кракова.
— Давид послав послів до Ішбаала, сина Саула, сказати: “Віддай мені мою жінку Міхаль, що я здобув собі за сотню філістимлянських передніх шкірок.”
— Тоді Ішбаал послав, щоб її взяти в її чоловіка Палтієла, сина Лаїша.
— Чоловік її проводжав її, плачучи в дорозі аж до Бахуріму. Тоді Авнер сказав до нього: “Іди, повертайсь!” І той повернувсь.
Джерело: «Збруч»
15.11.2020
