Люба-Параскевія СТРИНАДЮК. Зима на лист

0

Обсипатися листям, назбирувати повні оберемки жовтого аж пекучого листя, й сипати, щоби падало довго й багато згори, не переставало, накриватися листям, уповиватися, упірнути – й стати листям: любити – бути тим, ким є.

У ніздрях вертиться, пече, аж сльоза виступає, зачерати черевиками глюбоко в споди опалого сухого листя, зариватися. Шварґотіти, так щоб іскри з-під ніг, лопотіти, прориваючись борзо крізь щільний листяний покров багряний, безмірний, йти без упину, не переставати: зима падає в горах між двома Богородичками, в середині вересня, на лист, аби жовтів.

Ліс хвойний, листяний, мішаний, йдеш – і проміння сонця лагідне назистріт, пестить, обігріває, крізь дерева у лісі просвічується, прорізається. Лягаєш на верху на Кринті навпроти Чорногори горілиць, хмари пропливають, біжать, перелітають, кидають тінь сірооку, то світла проблиск на землю. Ліс міниться, переливається, виграє, хмари мчать іще дужче по небу, наввипередки, так ніби сонце забирають, нещадно уривають, проміння на лету хапають.

А вже назавтра небо синіше за синє, аж кришталь з нього сиплеться, хрускотить. Жядної хмаринки на безмірній небесній стільници горній, бірюзовій. Сонце звеселяє, пасмами проміння зайграє, сяйливо залицяється. Гріє, прогріває вільні безкраї простори осяває. Джмелі баско дзижчать у повітрі осінньому, теплому, звинно бізькотє’. Павук завзято снує павутиння, старанно висновує, прокладає шлях від стебла до стебла, дріботить, дріб-дріб-дріб, борзо переправляється по ворсинках наснованих, пружних, спиною донизу чеберяє, мов по канату волокнистому цупкому на переправі підвісній височезній пересувається, взявши собі під оруду цілий ансамбль стебел струнких, випростаних. Вітер свистить у траві в полонинці стройно, наспівно, сухими стеблами похитує, шпарко по колу розгойдує. Збирається вихром круговим, поривчастим, вершечками смерік сколихує, гронами шишок висхлих хилітає, рвучко вихає краями гілок хвойних, косматих, стихійно метляє, хапаючи їх в данець нестримний, поривний: переплів, обернув, пальці-п’єти, ножічка. Козачок, хитайгора. Трьопачок, сів гайдук. Помінєв, перевесло, гай пишов, перегуляв.

Пташки співають, півкають, коротко, то протяжно, пурхають в траві пересохлій, ламкій, жваво перелітають, пітькають дзвінко, охічно, піть-піть, не годні нарадуватися, що осінь така тепла, золота: та й кілько так буде, коби Бог дав ші цеї погоди пишної, єсної, ни одної днинки такої погідної, теплої.

– ‘Би сїтий Дмитрій ни замикав футко тепло та й ни виддавав борше ключі сїтому Николаєви, ‘би погодили нам ші кришечку, ни пускали зиму та й студінь так прудко на земню.

Буковинка, дубина, березник, верболіз, острівки з листяними деревами посеред лісу смерекового, дрімучого, листяні осередки на толоках, царинках і пасовищах. Ліси хвойні, густі, помережані дрібно кружевом листяним, там вічко листкове й ген там. Янтарне, пожовкле, дубове, червоно-коричневе, букове, яворове, з зубчиками різьбленими, пальчасте. Березове листя, медове, тонке, опадає на гілля смерекове розлоге побіч, по листкові відривається, падає плавко: у тиші лісу чути спадання листкове, хрустке, шурхітливе, позачіплювані листки золотисті, мов гірлянди дочасні, ряхтливі, миготять на ялині пишній, темно-зеленій.

Дивлюся крізь листок м’який, оксамитовий, з хвилястою облямівкою, зазублений, пильно обсервую. Жилки дугасті, тонкі галузяться на листі, дрібонько мережаться, як потічки й усті стікаються, в ріку густу, широку збігаються.

Здіймаються вихром, грають, перекочуються, листки грубі, тонкі, блідолиці й гарячі, як рибинки, зірки і корали. Круглясті, мов вістря загострені, як перо невагоме, усічені, з відтінком пурпурним, бордовим, бронзовим, набирала в руку пучок листя неоднакового й несла цілу китицю, ніби зірку вертепну, сяйну, пломенисту, ид’хаті. Гербарії робили з осінніх листків опалих, ось вовк з кленових листків і лисиця, і олень з рогами дубовими, буковий. Залишали в книжках по листкові багровому й знаходили відтак поміж сторінок несподівано, з трепетом.

Спускалася з Кринти й дорогою рвала шипшину на схилах стрімких з кущів колючих, шпичастих обривала. Сягала за плодами шипшиновими, їгидками світло-червоними, блискучими, й мала гадку, ‘би не поколотися, не обранитиси поміж колючок гострих, кілких.

Гриби пізні осінні в траві на узліску показувалися, то тут, то там, зачудовували, вигулькували в афинниках і у псєнці, траві ворсистій, як нитки тонко прядені, на видусовнях стрімчастих виростали, до сонця обернених. Назбирувала повні жмені ожини медової перестиглої, й ґоґодзи пахущі на ґоґідзниках кущастих до глибокої осені в полонинці іще черленіють, пишніють.

Наступала на мох кошлатий, густий й під ним приморозки хрусткі хрумпали, днували, нікуди вже не вступалися. Папороть обік периста, вигнута набувала кольору кавових зерен, пастельна. Торкалась до листків її ламких, рапавих й зминала в руці терпко зломлювала.

Дома вже збирали урожай, забирали садовину й городину знадвору, щоб зима лакома не припала. Ненáдійно. Пускали маржинку з толоки в царинку, все ближче ид стайні. Дзвінки корів на царинці осінній бамбаламкали, звук гуснув, поглиблювався, віддавав по-осінньому.

Микали бураки, витягували з землі, обтрушували й в стрип складали, червоні, кормові. Чистили ножиком вправно, від глини зчищали, обтинали храбуст, листя й пагони зелені, подовгасті. Намітували в міхи обчищені бураки й заносили в єму, де в царках зберігали. Несли маржині храбусту з бураків, через пліт перемітували, щоби хрумкала досхочу.

Квасили кормові бураки в бочці, жовті, пасмисті: розкроїв бурак – а там прожилки жовті, червоні, тонкі перефлюги.

Стинали капусту, крижівки головаті, завиті й наскладували у бочку май більшу, з обручами широкими під самий верх, й залишали стояти до ранку. Заливали водою холодною соленою другої днини й чекали, аби капуста добре уквасиласи, викисла. Сягали відтак за квашеною капустою в бочку й діставали кількоро крижівок на голубці гуцульські, як мізинець міціцькі, піціцькі, шо добрі.

Копали барабулю, дерли буришку восени у городі. Городником острим викопували цілі купини барабулі, визбирували й міхами заносили в єму у царки, котру до їди, котру на насіння, малу червивку – свиням варити.

Громадили коло перелазу опале листя єсіня жовтувато-оливкове, набирали у вереню й несли в хлів для постеління вівцям взимі, щоб лежали, як в перинах пухнастих, м’єконьких.

Натюрморт з щойно зібраних плодів малювали увечір, змальовували дари осені, розсипані на столі, грушку, яблуко, сливку, кетяг калини яскраво-червоної, кукурудзу з головкою часнику, горіхи й цибулю лискучу.

Вже у добрі завлєги доробляла на завтра пацирки, насилювала з горобини, черлені, жовтогарячі, на осінню композицію в школу.

zbruc.eu

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я