Мар’яна Зеленюк. Жарти по-кундерівськи

0
79

Чомусь завжди, коли пригадую книги Кундери, мені критично важливо найперше пригадати імена його героїв. Настільки самобутніми вони є, що до завершення читання роману, стають близькими людьми, яким ти співчуваєш, із якими не завжди погоджуєшся, яких часом критикуєш, але вже точно не можеш залишатися осторонь. 

Уважний читач текстів Кундери помітить, що у його творах немає розлогих описів і пейзажних пасажів, подекуди він так само скупо майже поміж рядків повідомить вам, що Тереза і Томаш (головні герої його культового роману «Нестерпна легкість буття») загинули в автокатастрофі… Здавалося б, розв’язка усього роману, а описана так мимобіжно… Однак у центрі його текстів є дещо важливіше – психологія героїв, намагання зрозуміти чому вони діють саме так. У одному з інтерв’ю письменник зазначив, що не вигадує сюжету, а просто наділяє кожного із героїв власними життєвими принципами, а потім… просто дозволяє їм помилятися.   

Людвіг, Люція, Костка, Ярослав, Гелена…  Герої його хронологічно першого написаного роману «Жарт», що у 2020 році вийшов у «Видавництві Старого Лева». Час і місце, у якому вони проживають своє життя – Чехія 50-60 рр. А отже, час на зламі поколінь – старшого комуністичного, яке переоцінює свою відданість цій ідеології, та молодого і вільного, яке плекає індивідуалізм  (хіпі). І хоч цей конфлікт чіткіше прописується автором лише наприкінці твору, однак прихід нової культури і свіжого погляду на життя для мене як читачки, було однією з відповідей на питання, що є центральним у творі: чи не було помилкою будувати комунізм? І куди рухатися тепер, коли цінності, у які вірив, втратили значення? 

Та повернімося до початку тексту. 

Людвіг – головний герой твору, молодий талановитий юнак, що вірить в ідеї комунізму, активний член партії, що прагне пов’язати своє життя з побудовою соціалізму. Однак, як визнає він сам, це лише одне з його облич. Адже ще він музикант відданий етнічній культурі;  закоханий молодий юнак, що прагне взаємних почуттів;  талановитий студент, який хоче будувати кар’єру…  Усі ці маски є зручними у повсякденному житті, однак яка з них є ним справжнім? 

Долю вирішує злий жарт, який аби помститися дівчині за її байдужість, він необачно надсилає у листі – лаконічна і тонка насмішка з ідеології комунізму. Звичайно, така парубоцька витівка не залишилася не поміченою «великим радянським колективом». Як наслідок – збори та публічне засудження, виключення з партії, примусова служба в армії – у спеціальній військовій частині для неблагонадійних людей. І хоч як не намагався Людвіг довести, що це був всього лиш  необдуманий, невинний жарт, реальність у найближчі роки його життя не обіцяла нічого доброго. 

У радянській армії, де він разом з іншими чоловіками, тяжко працював у шахті практично без вихідних, у атмосфері повного приниження та втрати людяності він врешті змінюється і переоцінює власні погляди.  Комунізм, у який він свято вірив, уже не здається таким ідеальним, на поверхню вилазить уся брехня та іронія, у якій він жив. Так, Людвіг утрачає одну зі своїх масок. 

Та, здавалося, коли доля не обіцяє нічого доброго, у його життя приходить справжнє кохання – Люція, дівчина, яка приїхала на роботу у це сіре і нічим непримітне містечко. Напевне, обоє вони втікали від свого минулого й обом було потрібно надати сенсу теперішньому… Це поєднало їх, але як показав час, стосунки, що не мали у собі справжніх почуттів, а були всього лиш спробою змінити маски, приречені на невдачу…  Так ще одна маска Людвіга розбивається. 

Що залишається людині, яка не може знайти щастя у теперішньому? Людині, яка розчарувалася і в майбутньому, що виявляється нездійсненою утопією? Звичайно ж, повертатися у минуле. І саме це, хоч  і не свідомо, робить Людвіг, приїжджаючи у рідні місця. Зустрічі з друзями не були теплими, адже за час, що вони були нарізно, так багато змінилося – у кожного своя сім’я, робота, погляди. І їхні розмови, скупі й короткі, радше є формальністю. 

Злий жарт, який зламав життя молодому талановитому хлопцеві, тепер множиться на всі їхні життя, і ми бачимо, що перед кожним стоять свої запитання. Шукати відповідей Кундера запрошує нас наприкінці роману, коли відкриває тонкі ниточки зв’язків поміж усіма героями. 

Читаючи цей роман, не можеш не запитати себе: так хто ж над ким жартує? 

Автор над героями? Вони самі над собою? Чи одні над одними? А може й сама ідеологія, у яку вони вірили і яка привела їх до цих болючих та непростих запитань? То може і ця віра була таким собі злим жартом над усіма людьми? 

Весь світ театр… І ця особлива у чомусь майстерно-театральна Кундерівська іронія ще довго смакує на вустах, розтягнутих то у посмішці, то у здивуванні, то у захваті… Однак Кундерівські «жарти» – це не гумор, від якого хочеться сміятися. Це про жарт-експеримент над людиною. Це по жарт-ілюзію свого життя. Це про жарт-втечу від себе. Про жарт, що ховає правду. 

«Ох, не думайте, що я прибічник такої жорстокості! Просто хочу сказати, що жоден великий рух, який хоче перетворити світ, не може терпіти сарказму чи кпин, адже це наче іржа, що все роз’їдає» ( с. 272).

Мар’яна Зеленюк

Джерело: «Читай».

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я